ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ
(продовження)
На той час земляк з Полтави працював у заповіднику вже п’ятий рік, тому знав тонкощі не простого наукового життя в тайзі. Кому як не йому довелось проводити зі мною «курс молодого бійця», хоча я вже мав армійський досвід. Мені відразу ж сподобалось, що тут не було навіть натяків на «дідівщину» (це термін з армійського життя, коли солдати з більшим терміном служби примушують молодих виконувати за себе якусь роботу). Так от, незважаючи на різний статус (чи ти студент, кандидат, доктор наук, іноземець чи ні) – всі рівні перед їдальнею, і не тільки (перед нею особливо!), адже вона об’єднує всіх після тривалого напруженого робочого дня і дає сили на нові здобутки. Тому, на чергового покладалася особлива відповідальність, який повинен тричі на день приготувати (інколи з нічого), щось смачненьке. Людина, що заступала в наряд у їдальню, повністю звільнялась від інших видів робіт і цілком зосереджувалась лише на приготуванні їжі, митті посуду та топці баньки, яка була майже щоденним невід’ємним атрибутом нашого специфічного життя. Пригадую розповідь, яка стосувалася приготування їжі саме «з нічого». Одного разу хтось із чергових захотів почастувати колег млинцями. Оскільки борошна було малувато, він вирішив перевірити всі найпотаємніші закутки в столах та шафах. Десь у дальньому кутку знайшов пакетик з чимось подібним на муку. Тісто було замішане, але, як часто буває, млинці з якихось причин не вдались. Щоб не засмучувати колег, вони були згодовані гусям, які постійно вештались біля їдальні. Прийшовши, науковці помітили, що з птицею щось не так, а через деякий час вони почали помирати. З’ясувалось, що то було не борошно, а миш’як – страшна отрута, яка використовувалась на станції для таксидермічних робіт (як вона потрапила в їдальню ніхто не знав!). Добре коли все добре закінчується. Виходить, що відоме прислів’я – «первый блин комом», не завжди вже й погано. Гусей шкода, але їхні смерті спасли людей. Правдива ця історія чи ні, не знаю, мабуть правдива, оскільки з цими гусьми була пов’язана й інша пригода на станції. Так, один з науковців полюбляв після обіду піймати гусака, розкрутити його за шию, і жбурнути в річку. Так тривало деякий час, аж доки не трапилась подія, яка назавжди відвадила цю людину від таких забавок. Вийшовши вкотре з їдальні чоловік нагнувся, щоб зав’язати шнурки, саме цим моментом скористався гусак, якому напевно вже набридли знущання. Підбігши ззаду, він схопив кривдника за пах. Від несподіванки та болю пролунав страшенний крик, що супроводжувався швидким бігом, присіданнями та розтираннями враженого місця. Після цього випадку спроб поглузувати з гусака, який достойно себе захистив в очах своїх гусинь, вже не було. Проте, за таку «підступність» тварина позбулася життя. За все в цьому житті доводиться розплачуватись! (Далі буде).

Автор: Віктор Попельнюх