ЗАПИСКИ НАТУРАЛІСТА

ХОБІ

(продовження)

Процес отримання метил-метакрилату – ціла магічна процедура під витяжною шафою, але й вона повністю не врятовувала від специфічного запаху, який поширювався коридорами інституту. Чаклунство було довготривалим, а його суть була такою: у спеціальну колбу з градусником засипалось подрібнене органічне скло і при його нагріванні газовою горілкою до температури +103,5 ⁰С (якщо не помиляюсь) утворювалась пара, яка проходила через водяний холодильник, конденсувалась, і на виході отримували бажану рідину немов сльоза (за принципом самогоноваріння). В цій технології найголовніше дотримуватись температурного режиму та не аби якого терпіння, оскільки рідина не текла, а капала з інтервалом декілька секунд. Щоб отримати необхідну кількість рідини, потрібно було «капати» по декілька годин поспіль без перерви.

Отриману рідину наливав у формочки відповідних розмірів, зроблених власноруч зі скла. Далі добавляли затверджувач, суміш перемішували і поміщали туди висушений об’єкт. Потім все це ставили в сушильну шафу, де при температурі 60 ⁰С протягом доби відбувався процес полімеризації.

Найбільш хвилюючою була перша спроба. Але вона виявилась прийнятною, і не потребувала якихось значних удосконалень. За результатами нашої роботи навіть відбулася невелика презентація-виставка за межами інституту. Прикро, що назад колекція так і не повернулась.

Проте, моє хобі з метеликами в інституті не припинилось. Вже проходячи службу в рядах Збройних Сил СРСР в Забайкальському військовому окрузі мені довелось не те що побачити, а й відловити декілька екземплярів рідкісних парусників-аполлонів (Parnassius apollo). Цей денний метелик неймовірно красивий. У нього напівпрозорі крила білого або кремового кольору, прикрашені великими округлими плямами. На передніх крилах вони чорного кольору. Задні мають плями червоного кольору з чорною окантовкою. Це найбільший представник денних лускокрилих в Європейській частині. Розмах його крил може досягати 10 сантиметрів.

Досить цікавою була їх знахідка. Якось з командиром танкової навчальної роти, де я проходив службу, на танку, ми відправились покататись в сопки (гори). Вибрались на вершину, зупинились відпочити на галявині, і тут, на головках квітучих будяків, помітив їх – аполлонів. Серце швидко відреагувало частотою скорочень. Відразу ж промайнула думка – хоча б не злякати. А ловити чим? Ловити танковим шоломом – не вихід – зітруться лусочки на крилах. Сачка з собою не було (уявляю себе, чи когось іншого на танку з сачком!). Вирішив просто ловити руками. Наближався до них майже не дихаючи. Наблизившись на витягнуту руку, повільно та обережно двома пальцями збирав їх з квітів. А вони, практично, й не реагували. Скоріше всього вплинула не дуже висока температура повітря. Щастю не було меж. У складеному засушеному вигляді потім вони приїхали в Україну, де були за спеціальною методикою «розмочені» та висушені на спеціальній правилці. Таким ось непростим способом ці екземпляри поповнили мою колекцію.

Підготував: Віктор Попельнюх.