ЗАПИСКИ НАТУРАЛІСТА
САМИЙ ЗВИЧАЙНИЙ СЕРЕД ХИЖИХ
Канюк (Buteo buteo L.) – дійсно є самим звичайним видом серед хижих птахів, що мешкають на Полтавщині. Достатня лісистість області (понад 18%) дозволяє цьому виду комфортно себе почувати. Природна не боязнь людини – з одного боку дає можливість йому заселяти території, що знаходяться неподалік населених пунктів (навіть міст), а з іншого – є причиною їх знищення мисливцями на опудала, господарями голубів та домашньої птиці задля «захисту» своїх підопічних. Але все ж таки значний тиск на цього хижого птаха з боку людини не став (поки що) перешкодою для підтримання його чисельності на стабільному рівні.
У шкільні роки мені якось не довелось познайомитись з цим птахом наживо, оскільки більше уваги приділяв водно-болотним видам. Детальніше вивчити його біологію вдалося в студентські роки в пониззі Ворскли. Не зважаючи на те, що вид явно не відносився до водних та навколоводних птахів, якими займався на той час, втратити шанс дізнатися більше про канюка просто не міг. Тим паче мене стимулював один випадок, що трапився під час практики. Якось під час оглядової екскурсії ми відвідали заплавний ліс на лівому березі Ворскли. Це був досить густий, заболочений вільшник з дуже високими деревами, що щоглами здіймалися в небо, і лише десь на верхівці виднілись рідкі гілки. На одній з вільх ми помітили доволі крупне гніздо. Однокурсниці, що інтенсивно намагались відбиватись від докучливих комарів, і, напевно з цієї причини були надмірно роздратованими, вирішили «взяти на слабо» нас, хлопців. Серед однокурсників хоча й домінували селянські парубки, які змалку звикли лазити по деревах, на провокацію зголосився лише я. Виправдовуючи себе тим, що хто як не я – молодий орнітолог повинен першим заглянути в гніздо, адже візуально було видно, що воно жиле (тирчали гілки з листям, так хижі птахи щорічно добудовують своє гніздо). З погляду сьогоднішнього дня – це була безглузда, навіть небезпечна затія, яка могла закінчитись бідою. Чим викладач думав, дозволяючи мені це зробити? До перших гілок було не менше 20 метрів. Першу частину шляху я здолав досить бадьоро, потім було важче. До того ж піт заливав очі, хотілось пити, але назад дороги вже не було. Внизу споглядали дівчата. Зібравшись з силами мені все ж вдалося дістатись перших гілок. Далі справа техніки. За якусь мить я вже був під самим гніздом, що шапкою нависало над моєю головою. Я знав, що вільха – дуже ламке дерево, особливо гілки, тому з величезною обережністю піднявся ними до гнізда та заглянув у нього, яке, на жаль, виявилось пустим. (Продовження буде).
Автор: Віктор Попельнюх.
|