Вперше наживо мені пощастило побачити сиворакшу під час польової практики в околицях с. Лучки (Кобеляцький р-н) у 1982 році. На той час я навіть не підозрював, що цей вид так різко скорочує чисельність в межах всього ареалу. Адже в околицях біостаціонару, де ми проходили практику, гніздилось дві пари на відстані 300 м одна від іншої. В обох випадках вони займали нори бджолоїдок. Причому, одна з них гніздилась серед великої колонії, яка вже існувала упродовж декількох десятиліть в старому кар’єрі, інша – облюбувала одну із трьох нір, практично біля самої основи невеликого обриву, що утворився в результаті вивозу незначної кількості піску людьми. Декілька спроб сфотографувати дорослих особин біля нір були не вдалими. Сиворакші виявились надто обережними, до того ж на той час не вистачало досвіду фотографа-анімаліста та необхідного обладнання.
За достовірною інформацією гніздування сиворакші в пониззі Ворскли спостерігали до кінця 80-х років минулого століття. З 2002 року, коли я повернувся на постійне місце проживання в Україну – жодного разу не зустрічав цей вид під час польових практик та екскурсій не лише в пониззі Ворскли, а й в інших місцях.
Зважаючи на природоохоронний статус сиворакші та стрімке скорочення чисельності, поширення цього виду потребує детального вивчення, а території гніздування ретельної охорони. Безумовно її потрібно охороняти і як вид, і як птаха, що відноситься до найкрасивіших представників орнітофауни України. Крім неї у топ п’ятірку (за яскравістю) входять – бджолоїдка, рибалочка, одуд та вивільга. З ними ми познайомимось у наступних публікаціях.
Чисельність виду значно скоротилася протягом XX ст., особливо за останні десятиріччя, а ареал звузився. Спостерігається це практично повсюди. Зниження чисельності сиворакші на Полтавщині відмічав ще М.І. Гавриленко (1929). За даними М.П. Книша та М.Є. Матвієнка (1995), до першої половини 1990-х pp. сиворакша практично зникла на гніздуванні в Сумській області. Різке скорочення чисельності відбулося на заході України (Горбань, 1992). У регіоні Українських Карпат чисельність виду також дуже скоротилася за останні десятиріччя. Зараз гніздова популяція тут не перевищує 10 пар (Skilsky, 1998). За нашими спостереженнями, чисельність виду значно зменшилася і в Середньому Придніпров'ї, раніше ж це був звичайний вид (Орлов, 1948; Смогоржевский, 1952 та ін.). Сиворакша стала рідкісною у Рівненській області (Новак, Савчук, 1991), у Житомирському Поліссі (Хлебешко, Цицюра, 1993), на Дніпропетровщині (Булахов, Губкин, 1996), в Українському степовому заповіднику (Сиренко, Мартынов, 1998), в околицях Києва останній раз її знаходили на гніздуванні у 1979 р. (Пегета, 1991), відмічене скорочення чисельності на Харківщині (Кривицкий, 1994). Взагалі в Україні цей птах залишився більш-менш звичайним лише в південних областях. В Європі в цілому з 1950-х pp. відбувся катастрофічний спад чисельності сиворакші (Glutz von Blotzheim, Bauer, 1980; Robel, 1982). Зараз вона занесена в Червоні книги практично всіх країн Центральної Європи (Bauer, Berthold, 1997). Загальна чисельність популяції в сусідній Польщі оцінюється лише в 1000-2000 пар (Polska czerwona księga.... 1992), в Угорщині - 300-600 пар (Magyar et al., 1998).
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
