Ситуація, яка нині склалася на акваторії національного природного парку «Нижньосульський» (далі – НПП) інакше як  двовладдям не назвеш. Виникло воно між Сулинським басейновим відділенням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства (далі – Сулинськрибоохорона) та НПП. Причиною такого протистояння є питання щодо підконтрольності водної акваторії, яка увійшла в межі створеного НПП. Зрозуміло, що на одній території дві структури не можуть діяти рівноправно, тим паче,  коли у них різна мотивація та завдання (це те ж саме, що на футбольному полі одна команда гратиме за футбольними правилами, інша – за баскетбольними).

Але саме головне, що в цих структур абсолютно різний підхід до питання любительського та спортивного рибальства в межах НПП. Позиція Сулинськрибоохорона категорична – заборона будь-якого рибальства, тоді як Положенням про НПП, навпаки, любительське та спортивне рибальство передбачено. Результатом такої колізії є те, що рибінспекція притягує до відповідальності рибалок, накладаючи на них штрафи, в тому числі стягуючи їх на місці у вигляді 51 грн. (відповідно до ч.3 ст.85 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі Кодекс). Чи це законно? На мою думку, не законно, причому з декількох причин. І ось чому.

Причина перша. Дійсно, ст.258 Кодексу передбачає випадки, коли за незначне адміністративне правопорушення протокол не складається, а стягується штраф на місці, якщо його розмір не перевищує трьох  неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян (3х17 грн.=51 грн.). В той же час, НАГОЛОШУЮ, згідно ст.255 Кодексу органи рибоохорони мають право складати протоколи  про адміністративні правопорушення лише за ч.4 та 5 ст.85, ст. 85-1,  88-1,  90 та  ст. 164. Тобто, наразі рибінспектори не мають права стягувати штрафи на місці вчинення правопорушення за ч.3 ст.85 (законодавець скоротив їх повноваження, внісши відповідні зміни в Кодекс). Натомість, вони повинні складати протоколи про адмінпорушення, а вже суд виносить постанову про притягнення (чи не притягнення) порушника до відповідальності.

Причина друга. Згідно ст.255 Кодексу працівники служби  державної  охорони природно-заповідного фонду України (до них відносяться й інспектори  НПП «Нижньосульський»), мають право складати протоколи за ч.2, 4 та 5 ст. 85, ст. 90 та 91. Тобто, законодавець навпаки, інспекторам природно-заповідних установ розширив повноваження (до змін в Кодексі, була лише ст.91). Слід зазначити, що ст.91, яка має назву «Порушення правил охорони та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду» – це спеціальна стаття, яка передбачає відповідальність за будь-які порушення режиму охорони та використання природно-заповідних територій, в тому числі й НПП «Нижньосульський», визначених Положенням про парк (до нього ми ще повернемось). Особливу увагу хочу звернути на те, що працівники рибоохорони не мають повноважень складати адмінпротоколи відповідно до цієї статті на території НПП, що є другою причиною їх протиправних дій.

Причина третя. У своїй діяльності Сулинськрибоохорона керується певним переліком нормативно-правових документів, в тому числі своїм Положенням та Правилами любительського та спортивного рибальства (далі Правила), які затверджені  Наказом Державного комітету рибного господарства України 15.02.1999 р. за №19, зареєстровані в Мінюсті України 28.04.1999 р. за №269/3562. Правила визначають та регулюють відносини між контролюючими органами (рибінспекціями) та рибалками-аматорами на водоймах загального користування України. Частина Сулинського заказника, яка увійшла в межі НПП не відноситься до водойм загального користування, а є водоймою спеціального використання. Це підтверджується п.1.1 Правил, у якому зазначено, що їх дія  поширюється  на  всі водні об'єкти України та придаткову систему в межах, яких вона сягає за максимальних паводків (за винятком водойм,  які знаходяться    на території природно-заповідного фонду).

Виникає запитання, а для чого ж тоді інспекторам служби державної охорони природно-заповідних установ надали право застосування ч.4 та 5 ст. 85 Кодексу (стаття, яка визначає порушення правил використання об’єктів тваринного світу, в т.ч. й правил любительського та спортивного рибальства)? Справа в тім, що деякі природно-заповідні установи, в основному ті, які були створені ще за часів Радянського Союзу, у своїх Положеннях визнали нині діючі Правила, тому для них були прийняті зміни до адмінкодексу, розширивши їх повноваження в частині запобігання грубого порушення Правил (наголошую, що в Положенні про НПП «Нижньосульський» жодних посилань на Правила не має, тобто вони не визнані такими, які приймаються для керівництва в дії).

Причина четверта. В Указі Президента України про створення НПП «Нижньосульський» від 10.02.2010 року №155 не зазначено, що ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Сулинський» (частина, якого  увійшла в межі НПП) включений зі збереженням його статусу. Це означає, що територія заказника, яка увійшла в межі парку є підконтрольною адміністрації НПП, а її режим визначається Положенням, як передбачено ст.5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Так, згідно п.4.2.2. Положення у зоні регульованої рекреації дозволяється, в установленому порядку, здійснення любительського і спортивного рибальства. Така ж діяльність не заборонена в господарській зоні парку.

Для того, щоб до кінця розібратися в ситуації, звернемось до нормативно-правових документів, якими керуються Сулинськрибоохорона та НПП «Нижньосульський» в своїй діяльності.

1. Указом президента України від 09.12.96 р. за №1341/98 у межах Полтавської та Черкаської областей на площі, відповідно, – 23290 га та 7871,3 га був створений Ландшафтний заказник «Сулинський» (далі Заказник). У відповідності до Положення про Заказник, яке затверджене Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України 20.03.1999 року, забезпечення режиму охорони території здійснюється землекористувачами, державними органами виконавчої влади та органами рибоохорони Черкаської і Полтавської областей. Державний контроль за додержанням режиму і використання природних ресурсів здійснюється Мінприроди України та його органами на місцях, а також іншими спеціально уповноваженими органами.

Коментар. Створивши природно-заповідний об’єкт загальнодержавного значення Мінприроди України залишило за собою право загального контролю за додержанням режиму і використання природних ресурсів на цій території, а безпосередній контроль, зокрема охорону рибних запасів, доручило спеціально уповноваженому органу – Державному комітету рибного господарства України (нині Державне агентство рибного господарства України, далі Держрибагенство України), яке є структурним підрозділом Мінагрополітики України. Чому так? Тому, що у відповідності до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники створюються без статусу юридичної особи.

2. У відповідності до Положення про Держрибагентство України, яке було затверджено Указом Президента України від 16.04.2011 р. №484/2011, воно здійснює визначені функції (в тому числі контролює дотримання правил рибальства). Контроль за дотриманням правил рибальства в пониззі р. Сула покладений на Сулинськрибоохорона.

Коментар. Сулинськрибоохорона здійснює державний контроль відповідно до наказу Держрибагентства України № 31 від 06.02.2013 року на підставі Положення про Сулинську держрибінспекцію, одним із завдань якої є регулювання любительського і спортивного рибальства, сприяння розвитку його організаційних форм. Тобто, у Положенні відсутня категорична заборона любительського рибальства, навпаки, передбачений його розвиток.

3. Одним із основних документів, яким керується в своїй діяльності Сулинськрибоохорона є Правила любительського та спортивного рибальства. Ці Правила – внутрівідомчий документ, який затверджений Наказом Держкомрибгоспу України (детальніше читай причину третю).

4. НПП «Нижньосульський» створений Указом Президента України 10.02.2010 р. за №155/2010 у відповідності до Закону України «Про природно-заповідний фонд України), діє на підставі Положення, яке затверджене Мінекології України.

Коментар. У Положенні про парк, яке затверджено профільним міністерством (а не внутрівідомчим наказом), у відповідності до вищезазначеного Закону, визначений режим охорони та використання території парку, забезпечення якого покладено на службу його охорони, що входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України та має статус правоохоронного органу з відповідними повноваженнями.