Там, де мілководна морська затока на Потіївському кордоні Чорноморського заповідника підходить до будиночка об’їздчика, простягся на кілометри рівний степ. До кінця літа степова рослинність вигоріла, і єдині квітучі рослини милували око в палісаднику біля будівлі. До них потяглись метелики: пара біланів, денне павичеве око, кілька синявців. Вони опускають у вінчики квітів свої хоботки, й крихітні насоси качають солодкий нектар.

Я підхожу до квітів і з подивом розглядаю майже впритул легкокрилих ласунів. На кордоні заповідника їх ніхто не ловить, не займає, тому вони зовсім не бояться людей. Нахиляюсь нижче. Не відлітають! Роздивляюсь жилки, малюнок на крилах, очі, що складаються з безлічі фасеток і сприймають світ зовсім не так, як наші. Хочеться торкнутись пальцем таких милих створінь, але зупиняє острах оббити лусочки крил, спричинити шкоду довірливим комахам. Однак доторкнутись до них все ж таки дуже хочеться. І я торкаюсь пальцем хоботка, а потім легенько виймаю його з вінчика. Але метелик переважує моє зусилля і опускає його глибше у вінчик квітки. Причому я відчуваю, що він дуже незадоволений моїм втручанням у його сніданок.

Поряд літає і маленький бражник. Він не сідає на квітку, щоб попити нектар, а зависає біля неї, швидко махаючи крилами, так що їх важко роздивитись. Коли ж я хочу витягти з вінчика і його хоботок, бражник відлітає, але недалеко, і кружляє поруч. Цього відвідувача райського куточка господарі бережуть як зіницю ока — він вміє прогнозувати погоду! Якщо відчуває, що наближається шторм, залітає в будинок і кружляє біля вікна кімнати. Тоді господар і його син не виходять в море ні на моторному човні, ні на чудовому білосніжному вітрильнику. Але тільки-но погода налагоджується, маленький синоптик вилітає з кімнати та знову літає в квітнику.

Тоді в Чорноморському заповіднику я була разом із батьками-зоологами та їхніми колегами, і ще тільки обирала свою майбутню професію. Комахи подобались мені, але я ще не знала, що все подальше моє життя буде пов’язане з ентомологією. Пізніше, коли вчилась на біофаці Київського університету, а потім працюючи у Відділі ентомології Інституту зоології НАН України, я побула в експедиціях у різних куточках світу, проте ніде не зустрічала таких метеликів. Ось яке чудо роблять довірливі стосунки між людиною і комахами.

З. Л. Берест,

к. б. н., ентомолог НПП “Нижньосульський”