14 березня – Міжнародний день дій проти гребель, на захист річок, води, життя

Зі всесвітньої павутини щодо цієї дати відомо таке: «Міжнародний день дій проти гребель проголошено за ініціативи громадської організації «Міжнародна мережа річок» (США). «За річки, воду і життя» – девіз цього дня. У березні 1997 року в місті Курітіба (Бразилія) відбулася Перша міжнародна конференція проти будівництва крупних гребель, яка встановила – щороку 14 березня відзначати день боротьби з греблями в захист річок, води і життя. Конференція об’єднала всі дії під гаслом: «Хай вода несе життя, а не смерть!» і закликала уряди, міжнародні агентства та інвесторів встановити мораторій на будівництво великих гребель, поки не буде вироблена міжнародна незалежна експертиза проектів їх зведення, а також компенсований збиток людям і природі. Цей день започаткований з метою об’єднання зусиль людей всього світу в боротьбі проти гребель, а також здійснення просвітництва щодо впливу гребель на річкові екосистеми».

Відомо, що будівництва гребель, особливо крупних, тягнуть за собою незворотні процеси в довкіллі, які не рідко стають масштабними, з точки зору впливу на ландшафти та біоту. І тут виникає дилема, чим керуватись – здоровим глуздом, чи банальним задоволенням потреб людства благами цивілізації, які без нищівної експлуатації природного потенціалу нашої планети не можливі. Наглядним прикладом є будівництво цілого каскаду водосховищ на Дніпрі у другій половині минулого століття. Всього було збудовано 6 гребель, які, власне, поховали цю найповноводнішу водну артерію України, оспівану ще Тарасом Шевченком. Основним лозунгом більшовицької влади було підкорення природи для потреб радянської людини в епоху тотальної індустріалізації, яка вимагала значних потреб в електроенергії. Отримання дешевої електроенергії від гідроелектростанцій і стало основною причиною будівництва гребель на Дніпрі. Так, за блага цивілізації потрібно платити. Але якою ціною? У результаті створення водосховищ вилучені з господарювання величезні території земель, які були затоплені, з мапи зникли сотні населених пунктів, а тисячі людей вимушені були покинути обжиті місця, знищені тисячі гектарів заплавних лісів у підготовчий період будівництва водних об’єктів, корінним чином змінилася екологічна ситуація та ще багато проблем, які існують і нині. А в результаті отримали лише 17 % електроенергії від загального обсягу, який виробляється в Україні! З іншого боку – можливо краще гідростанції, ніж Чорнобилі!? Наразі питання щодо будівництва, чи не будівництва гребель більше лежить у площині – існування, чи не існування водних артерій. Так наприклад за відсутності гребель, річка Ворскла вже перестала б існувати (у минулому році сплавляючись на байдарках, в деяких місцях доводилось їх перетягувати через мілини!, хоча пам’ятаю дитинство, яке проходило в середній її течії на Котелевщині – ріка була повноводною, виходила з берегів і розливалася до горизонту впадинами та низинами). А чому так стало? Можна назвати декілька причин – зменшення кількості опадів взимку, збільшення водовідбору у верхів’ях ріки та проведення в кінці минулого століття меліоративних заходів, направлених на осушення заплавних луків та боліт, що виконували функцію накопичувачів та джерел водопостачання для неї протягом року. Така ж критична ситуація нині склалася і в пониззі Сули. Наразі розглядається питання щодо будівництва дамби-регулятора в районі сіл Тарасівка Оржицького району та Старий Калкаїв Семенівського району задля порятунку цієї ріки. Сподіватимемось, що ця споруда буде дійсно порятунком, а не черговим проектом з відмивання коштів. І на завершення хочу акцентувати, що я не прихильник гребель, але якщо потрібно виправляти раніше допущені помилки, то це необхідно робити. Краще щось, ніж нічого (за останнє півстоліття в Україні зникло понад 6000 тисяч малих річок!).

Автор: Віктор Попельнюх