Статтею «Історія виникнення Великобурімського лісопарку», підготовленою молодшим науковим співробітником Ю.М. Галушкою, відкривається нова, дуже важлива та цікава рубрика «Історико-культурна спадщина». В цій рубриці будуть подаватись матеріали щодо історико-культурних пам`яток району розташування НПП «Нижньосульський», цікаві краєзнавчі нариси, відомості про природні урочища тощо.
Начальник науково-дослідного відділу М.Л. Клестов
Історія виникнення Великобурімського лісопарку
Повідомлення I
Кожен із нас створює свою історію, і є частиною історії теперішнього часу…Але як же жити і не знати свого минулого, історії створення світу, виникнення життя на Землі, історії виникнення своєї маленької Батьківщини – рідного села чи міста. Особисто для мене є досить цікавим висвітлення даної теми, адже частина мого дитинства пройшло саме у с. Велика Бурімка, неподалік Лісопарку, де самостійно могла спостерігати за його зміною впродовж років……
Велика Буримка - містечко Полтавської губернії, сьогодні село Чорнобаївського району Черкаської області, де розташований Великобурімський лісопарк.
Лісопарк займає високий берег р. Сула, його площа 105 га, що разом з лісовим масивом, в який він переходить,становить 1252 га.
Великобурімський парк, закладений нащадком козацько-старшинського роду, графом Олександром Андрійовичем Безбородьком (1747–1799), який був державним діячем часів Катерини ІІ – дійсним таємним радником, канцлером Російської імперії, за висловами сучасників, “спритний хохол, що мав світлий розумˮ . Крім Великої Бурімки, за участь у російсько-турецькій війні (1768–1774) граф одержав на Чорнобаївщині села Лящівку та Матвіївку. Оскільки О. А. Безбородько не мешкав у маєтку постійно, справами в Бурімці керував управляючий – Ф. Н. Тимківський (дід по матері відомого вченого М. О. Максимовича). Після смерті О. А. Безбородька маєток успадкував його молодший брат, Ілля Андрійович. У 1828 р. маєток разом з парком, закладеним на правому березі р. Сули поблизу села, придбав російський державний діяч граф Михайло Михайлович Сперанський (1772–1839), який чимало часу проводив у Великій Бурімці. У 1838 р. він писав у листі: “…как здесть тихо и покойно, и как полезно для моего здоровья быть окруженным одной лишь природойˮ .
Після смерті М. М. Сперанського маєток успадкувала його дочка, Єлизавета Михайлівна – освічена жінка, з легкої руки якої майже три покоління жінок цієї родини керували маєтком та розбудовували парк. Спадкоємці М. Сперанського розширили парк, заклали ставок, розводили рідкісних тварин і вирощували незвичні рослини. Оскільки вони були знайомі з життям столиці та часто бували за кордоном, то наповнювали своє життя в провінції предметами розкоші й творами мистецтва.
Є. М. Сперанська (у шлюбі – Фролова-Багреєва) побудувала для селян лікарню, школи та показову ферму, реконструювала старий будинок М. Сперанського та передала його для проживання управляючому. У першій пол. 1840-х рр. кріпаки на місці, обраному власницею і за її проектом, без участі професійного архітектора, спорудили в садибі новий будинок , який нагадував європейський середньовічний замок у мініатюрі.
У XVIII ст. Бурімка належала князям Фроловим-Багреєвим, що потім перейшла родичам дворянам Кантакузенам як спадок.
Про Фролових-Бареєвих відомо, що це був російський дворянський рід: Фролов Олександр Олексійович (1783-1845) - чернігівський громадський генерал-губернатор, сенатор (нар. у Полтавській губернії), дружина - Єлізавета Михайлівна Сперанська (1799-1857), дочка - Марія Олександрівна Кантакузена (Фролова-Багреєва), її чоловік Кантакузен Радіон Миколайович (представник старовинного візантійського роду) (1812-1880), онук - Кантакузен Михайло Радіонович (1848-1894), отримав у спадок від прадіда титул графа і став князем Кантакузен, граф Сперанський, дружина Єлізавета Карлівна Кантакузена.
Як свідчить опис маєтку, біля палацу розташовувались приміщення для слуг, кухня, пекарня, пральня, підвали, комори, склади. Трохи далі – велика псарня, територія якої нині носить назву «собачий хутір». З тильного боку будівлі була тераса, яка з’єднувала будинок з парковою зоною, де зустрічали гостей та влаштовували чаювання. З одного боку будинку Єлизавета Михайлівна розпорядилася побудувати оранжерею, де росли апельсинові й лимонні дерева, пальми та інші рідкісні тропічні рослини.
Впорядкований та розширений парк став улюбленим місцем відпочинку і розваг. Ворота туди були відчинені все літо – тут збиралися мешканці помістя та гості, що з’їжджалися на бали і полювання не лише з найближчого довкілля, а й з Білорусії, Росії, Польщі і навіть Франції.
У маєтку були чудові мисливські угіддя, поля, ліси, луки. Одного разу молдавський вельможа привіз із собою кріпака М. Шабанова – чудового фахівця з оздоблення золотом, якого виміняв у господаря маєтку на породистого гончака . Така ж доля спіткала і К. Михельсона (1832 р. н.), якого ризький вельможа теж виміняв у князя на собаку. Це був молодий садівник, який не лише стежив за порядком у парку, також з його ініціативи кріпаки висаджували нові масиви дерев, розбивали алеї, впорядковували дороги, закладали ставки.
(Далі буде….)
Список використаної літератури:
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Великобурімський_парк
- Природно-заповідний фонд Черкаської області / Укл. Коноваленко О. С., Карастан І. М. − Черкаси: Вертикаль, 2006. − 196 с.
- Садово-паркова архітектура Черкащини
- Клим Ю. О. Великобурімський парк // Екологічна енциклопедія: У 3-х т. / А. В. Толстоухов (гол. ред.). — К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2007. — Т. 1. — С. 160.
- Ландшафтна архітектура садово-паркова та ландшафтна архітектура Черкащини: Палацово-паркові ансамблі ХІХ ст. Великої Буримки та Тального http://www.landarchitecture.org.ua/doku.php/articles/burimka_talne
- Приліпко М. Чорнобаївщина. Нариси історії населених пунктів (від найдавніших часів до сьогодення) / М. Приліпко. – Кн. 1. – Черкаси: вид. Чабаненко Ю. А., 2012. – 652 c.
- Роготченко А. П. Уманское чудо / А. Роготченко. – Київ: Будівельник, 1980. – 128 c
|
