Історія виникнення Великобурімського лісопарку
ІІ повідомлення (продовження)
Дочка Єлизавети Михайлівни, Марія Олександрівна, вийшла заміж за Родіона Миколайовича Кантакузіна (Кантакузен) – спадкоємця великого давнього роду. Саме Кантакузіни-Сперанські доклали найбільше зусиль для впорядкування парку та розбудови маєтку.
Описи свідчать, що біля триповерхового “замку” було створено каштанову та горіхову алеї, на схилах пагорбів розводили барвінок і фіалки, від чого їх стали називати “барвінковоюˮ та “фіалковоюˮ горами. З північного і північно-східного боку будинку були висаджені осики, дуби, вільхи. Недалеко від палацу розташовувався обнесений муром із залізною брамою фруктовий шпалерний сад з низькорослими деревами, що мали розгалужені гілки. Окремо росли кісточкові культури – сливи, абрикоси, черешні. Багато дерев були привезені з відомих ботанічних садів: з Криму – корковий дуб, лавр, кизил, персики, маслини; з Карпат – смереки, модрини, ялиці. З декоративних кущів у парку росли троянди, бузок (синій, білий, червоний), бирючина, барбарис. Дороги в парку були викладені цеглою або посипані піском. Уздовж алей росли підстрижені кущі чи низькорослі дерева. По всьому парку були встановлені мармурові статуї.
Сучасники так оповідали про парк: “В парке Буромки расцветали гиацинты, фиалки и лилии, наполняя воздух своим сладким ароматом – летом их сменяли роскошные розы. Повсюду в доме стояли вазы благоухающими цветами, заставлявшими быстро забыть запахи большого города. Лежа в удобном шезлонге, Бабуня могла часами наблюдать за жаворонками, слушая серебристые переливы их песен. Днем она гуляла по тенистым аллеям, любуясь полями, раскинувшимися широко вокруг… Светлые свечки каштанов напоминали ей весну в Париже… Казалось, этого уголка земли коснулась рука Бога – для меня этот сад был раем на землеˮ..
Парк утримувався у зразковому стані. У лісопарку та в навколишніх лісах створювалися умови для збереження і розмноження птахів та диких звірів (лосів, бобрів, єнотів, кіз, зайців), яких підгодовували й оберігали від браконьєрів. За зрізану деревину чи вилов риби селян штрафували.
Загалом Великобурімський маєток відповідав загальним принципам побудови композиційних парків, маючи при цьому й оригінальні особливості, з яких сучасний фахівець паркового мистецтва Ф. Гонца виділив такі:
– використання природного ландшафту – поряд із плановими насадженнями були фрагменти лісового масиву, завдяки чому парк набував природності;
– до композиції включено залишки давньоруського міста Римова – фортеці на Сулі;
– у композиції вдало використане велике морське каміння, привезене з Криму для спорудження пам’ятника загиблому в Цусімській битві (1905) Борису Кантакузіну-Сперанському.
Особливою цінністю парку були вікові дерева, зокрема, зрощені, наприклад, три осики, що росли з одного кореня.
Одним з головних джерел вивчення палацово-паркового комплексу у Великій Бурімці і долі його власників є мемуари Михайла Сергійовича Кантакузіна-Сперанського “Сага о Кантакузиных-Сперанскихˮ, у яких автор згадує бабусю Єлизавету Карлівну, діда Михайла Родіоновича та матір Марію Олександрівну (уроджену Околічну).
У 1872 р. з нагоди сторіччя М. Сперанського його внук Михайло Родіонович Кантакузін (1812–1880) з дозволу царя Олександра ІІ приєднав титул та ім’я графа Сперанського до свого імені, а його нащадки іменувались князями Кантакузіними, графами Сперанськими.
Михайло Родіонович одружився з Єлизаветою Карлівною Сікард і це подружжя багато зробило для Великобурімського маєтку. “Мій чоловік хотів змінити будинок, щоб місця вистачило і нинішнім, і майбутнім поколінням, а тому, як і його бабуся, Єлизавета Багреєва, він озброївся олівцем, став креслити план і викликав теслярів, і мулярівˮ, – згадувала Єлизавета Карлівна.
Була добудована чотириповерхова вежа, розширено будинок, до якого також прибудували вежі. “Нововведення не завжди гармоніювали зі старими будівлями, але, на жаль, наші архітектурні помилки ставали помітні лише тоді, коли виправити їх було вже пізноˮ, – цитує свою бабусю Михайло Сергійович. Та, попри це, розташована в найвищій точці парку головна споруда маєтку лишалася окрасою палацово-паркового ансамблю .
Для оновлення інтер’єру будинку були використані привезені з Європи предмети і твори мистецтва, “Великий салонˮ та бібліотека поповнилися мініатюрами і зразками китайського живопису, майсенською порцеляною. Перед верандою був встановлений басейн з рожевого мармуру у формі мушлі. Про будинок, який перетворився на справжній музей, із захопленням відгукувалися друзі та сусіди.
Як і раніше, маєток часто відвідували гості: вони їздили верхи, купалися, каталися на човні по озеру, восени збирали гриби та полювали. Серед розваг згадуються гра в теніс, крокет, більярд та гольф. Ввечері господарі з гостями вели бесіди на різноманітні теми, часто читали вголос російські, французькі, англійські романи.
Влітку 1892 р. власники маєтку побудували в селі церкву, у якій співав хор, організований княгинею Єлизаветою Карлівною. “Співанки часто відбувалися в хаті економа, – згадує Ганна Єфремівна Пандас (Дзюба), яка служила в панського економа О. О. Юрченка. – Співали дуже гарно… Часто бували на співці якісь чужі пани, давали зауваження й поради Лікандрові (керуючому хором Никандру Бабичу). Про таких панів хазяїн потім нам казав, що це композитор, який записує пісні і складає до них музику. А бували репетиції і в панському домі, тоді вже всі хвилюються, хочуть заспівати якнайкраще, бо їх же буде слухати сама княгиня і її сім’я. Любила княгиня слухати і церковні, і українські народні пісні, хвалила за гарний спів, а потім наказувала слугам пригостити чаєм з солодощамиˮ.
До маєтку Кантакузіних приїздив композитор Гордій Павлович Гладкий (1849–1894) – автор виданого в Києві пісенного збірника “Буромские зимние досугиˮ, на титульній сторінці якого зазначалось, що музику для мішаного хору аранжував економ князів Кантакузіних – О. О. Юрченко.
Упродовж існування садиби її власники брали активну участь у громадському житті краю – займалися справами Полтавського земства. Князь Сергій Михайлович Кантакузін граф Сперанський був членом опікунської ради Золотоніської жіночої гімназії. Марія Олександрівна за дорученням земства об’їжджала села, відвідуючи відомих майстринь-вишивальниць. При маєтку діяла художньо-виробнича майстерня, де вишивали шовком та бісером.
У ХХ ст. почався занепад садово-паркового комплексу у Великій Бурімці. У 1918 р. маєток був пограбований і спалений. На попіл перетворилися картини, родинні портрети, старовинні меблі й твори мистецтва. Бібліотеку (понад 30 000 книг), чимало манускриптів та сімейні архіви було втрачено. У місцевому краєзнавчому музеї зберігаються лише кілька примірників книг зі спаленої графської бібліотеки, посуд, вцілілі меблі.
“Фонтани, статуї, басейни, навіть дитячий майданчик – все зруйновано і знищено. Жодного лебедя на ставку, не співають птахи в гаю, так як 200-літні дуби безжально спиляні. Поля не оброблені, лише кілька худих шкап намагаються щось зробити… рідні гробниці не постраждали, але мармуровий памʼятник Борису розбитий…ˮ – з болем і сумом написала в щоденнику княгиня Єлизавета Карлівна17.
Від великого маєтку Кантакузіних-Сперанських збереглися тільки залишки конюшні, млина, погребів. Зазнав руйнувань і парк.
У 1989 р. Постановою Держкомприроди УРСР Великобурімський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва площею 86,5 га – віднесений до природно-заповідного фонду, йому надано статус загальнодержавного18.
Нині парк, попри наданий йому заповідний статус, перебуває не в кращому стані: бракує коштів, погано розвинена інфраструктура, є потреба в сучасному менеджменті туристичної діяльності, рекламній продукції та іншому, що могло б привернути увагу туристів і принести кошти до місцевого бюджету.
Парк у своєму первісному вигляді не зберігся, хоча б тому, що листяні сорти дерев не є довговічними. Проте красивий ландшафт, різноманітний та мальовничий пейзаж роблять Великобурімський парк привабливим для відвідувачів.
Список використаної літератури:
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Великобурімський_парк
- Природно-заповідний фонд Черкаської області / Укл. Коноваленко О. С., Карастан І. М. − Черкаси: Вертикаль, 2006.
- Садово-паркова архітектура Черкащини
- Клим Ю. О. Великобурімський парк // Екологічна енциклопедія: У 3-х т. / А. В. Толстоухов (гол. ред.). — К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2007. — Т. 1.
- Ландшафтна архітектура садово-паркова та ландшафтна архітектура Черкащини: Палацово-паркові ансамблі ХІХ ст. Великої Буримки та Тального
- http://www.landarchitecture.org.ua/doku.php/articles/burimka_talne
- Приліпко М. Чорнобаївщина. Нариси історії населених пунктів (від найдавніших часів до сьогодення) / М. Приліпко. – Кн. 1. – Черкаси: вид. Чабаненко Ю. А., 2012.
- Роготченко А. П. Уманское чудо / А. Роготченко. – Київ: Будівельник, 1980.
- Кантакузин-Сперанский М. Сага о Кантакузиных-Сперанских / Пер. с англ. Д. Налепиной. — М.: Рос. фонд культуры; Студия "ТРИТЭ"; Рос. Архив, 2004. — 368 c. — (Рос. архив). http://feb-web.ru/feb/rosarc/kku/kku-001-.htm
|
