На суміжних із НПП “Нижньосульський” територіях відмічений один із найбільш небезпечних бур'янів, об'єкт внутрішнього карантину — повитиця. Вона обвиває рослини, глибоко занурюючись у них своїми гаусторіями (присосками), і за рахунок високого осмотичного тиску клітинного соку висисає поживні речовини із рослини-хазяїна. Сама повитиця не має коріння, а про листя нагадують тільки невеликі лусочки на тонкому ниткоподібному стеблі, жовтому або червонуватому, адже хлорофіл у цієї паразитичної рослини відсутній, чому вона й нездатна до фотосинтезу. Насіння повитиці зберігає схожість 8-10 років, і не втрачає її навіть при проходженні через травний тракт тварин. Насіннєва продукція колосальна — одна рослина дає від 3 до 20 тис. насіння! Причому, в процесі адаптації повитиця виробила здатність маскувати своє насіння під насіння тієї культури, на якій вона паразитує.

Зародок у насінині примітний: спірально закручений, ниткоподібний, без сім'ядолей та корінця, занурений у драглисту білкову масу. При набуханні насіння він розпрямляється, потовщеним кінцем вростає у ґрунт і всотує воду, а протилежний кінець вивільняється з насіннєвої оболонки, піднімається вертикально і починає здійснювати обертові рухи, шукаючи жертву. Та шукає він її не навмання — останні дослідження показали, що повитиця може знаходити свої жертви по запаху. Натрапивши на відповідного хазяїна, повитиця швидко розростається, охоплюючи цілі масиви культури.

Обірвані й кинуті на землю шматочки стебел можуть дати нові пагони. Навіть шматочки стебла довжиною 10-30 мм, які мають лише одну гаусторію, спроможні дати життя новій рослині. Тому виявлену повитицю краще за все спалювати. На сьогодні в Україні відомо 14 видів з цього паразитичного роду. Розрізняються вони будовою стебла та квітки, а також по рослинах-хазяях.

Паразитує повитиця на різних сільськогосподарських культурах, кормових травах, бур'янах, деревах та кущах. Максимальна шкодочинність повитиці відмічається на посівах сої, конюшини, люцерни, посадках картоплі, на овочевих і баштанних культурах. В той же час слабко вражаються пшениця, ячмінь, овес, кукурудза та багаторічні злакові трави. Повитиця не лише суттєво знижує врожай, але й негативно впливає на якість продукції. Наприклад, скошене сіно, заражене повитицею, пліснявіє, а при годівлі ним тварин, викликає захворювання, іноді навіть загибель.

Боротьба із повитицею важка й часто закінчується знищенням рослини, ураженої нею. Тому потрібно строго дотримуватись карантину, сівозміни, ретельно очищати посівний матеріал. Розповсюджується повитиця з тарою, сільськогосподарськими машинами, транспортом, з не перепрілим гноєм тощо. Розносять її насіння дикі та домашні тварини й птахи. Нерозкриті коробочки можуть розсіюватись вітром, змиватись дощовою водою. Та основним джерелом зараження є ґрунт, де накопичується насіння. Очищають його шляхом глибокої оранки, стимулюванням проростання насіння повитиці осінніми та весняними провокаційними поливами, після яких сходи знищують, а на цьому місці висівають пшеницю або овес. Там, де відмічена найбільша кількість повитиці, усі рослини необхідно скосити, підсушити, а потім спалити. Не можна удобрювати ґрунт свіжим гноєм, а треба використовувати перегній — у процесі його компостування насіння повитиці гинуть.

Впоратись із повитицею можуть лише деякі гербіциди, причому вони скоріше подіють на молоду рослину. Перед застосуванням треба добре полити рослину, або ж обробляти ними після дощу. Якщо ділянка вже звільнена від культурних рослин, можна застосувати 20% розчин аміачної селітри. Ґрунтові гербіциди (Рейтар, Зенкор Ліквид, Гезагард та ін.) застосовуються проти повитиці на картоплі, томатах та перці. На моркві — суміш гербіцидів Рейтар і Стомп. Добре зарекомендували себе препарати швейцарський Тітус і японський Тарга. Однак, щоб досягти стійкого результату, треба застосувати разом профілактичні, агротехнічні та хімічні методи боротьби.

канд. біол. наук З.Л. Берест