(продовження)

Особливої актуальності набула проблема ролі птахів у перенесенні різних штамів грипу. Грип – це одна з особливо-небезпечних вірусних хвороб птахів та людини, яка відноситься до інфекцій, що здатні викликати надзвичайні епідемічні та епізоотичні ситуації. На сьогодні, згідно з діючою номенклатурою, вірусу грипу А існують більш ніш 20 підтипів. Переважна їх більшість зустрічається у  птахів, та лише деякі підтипи характерні для ссавців (Н1, Н2, Н3 – для людей, Н1 та Н3 – свиней, Н3 та Н7 – коней), [2]. Дикі птахи є глобальним резервуаром інфекції грипу, який у них (у більшості випадках) протікає практично безсимптомно, у вигляді ентериту, що свідчить про високий ступінь адаптації та дозволяє вважати їх природними господарями вірусів грипу А [5; 6; 7].

Аналіз накопичених даних протягом останніх 60 років показав, що основним резервуаром вірусів грипу в природі є птахи біляводного та водного комплексів, а також представники горобцеподібних. Від них виділені штами, які містять всі гени вірусів, що викликали пандемії та епізоотії [7].

Крім грипу та арбовірусних інфекцій доведеним фактом є участь птахів у розповсюдженні цілого ряду збудників. Це, перш за все – параміксовіруси (виявлені в представників родин горобцеподібних, пастушкових, папугових, а також качок, гусей, курей, голубів, індиків), поксвіруси – віспа птахів (виявлена більш як у 60 видів), герпесвіруси (збудники чуми качок, інфекційного ларинготрахеїту, хвороби Марека), аденовіруси (за результатами серологічних досліджень CELO – інфекція виявлена у курей, індиків, фазанів, дроздів, лебедів, папуг, качок та інших видів мігруючих птахів), ортоміксовіруси (захворюваність на грип зареєстрована у багатьох видів свійської птиці та диких птахів: курей, качок, японських перепілок, куріпок, голубів, мартинів, крячків, цесарок, пінгвінів та інших у більшості країн світу), а також реовіруси, бірнавіруси та пікорнавіруси [6].

Зафіксовані випадки перенесення та безпосереднього захворювання птахів на сальмонельоз; пастерельоз (цесарки, голуби, фазани, кури, індики, качки, гуси та багато диких видів), туберкульоз (виявлено серед горобців, шпаків, голубів, фазанів, мартинів, гусей, лебедів, куріпок, індиків), респіраторний мікоплазмоз (у природних умовах вражає куріпок, курей, лисок, лебедів), [6; 1].

Дикі та синантропні птахи можуть також відігравати певну роль у поширенні таких захворювань як вібріоз, псевдомоноз та ботулізм. Зокрема, переносниками ботулізму є 36 видів птахів, серед яких соколи, мартини, чаплі, дрозди. У поширенні такого небезпечного захворювання, як орнітозу основна роль належить птахам [6]. Хвора людина на орнітоз для оточуючих безпечна, хоча сприйнятливість до цього захворювання досить висока. Частіше на нього хворіють працівники птахофабрик, мисливці та любителі птахів, а також люди що живуть (бувають) у місцях з підвищеною кількістю птахів, зокрема в населених пунктах, де  практикується постійна підгодівля птахів (наприклад голубів) батьками з дітьми. Також в зону ризику потрапляють парки і сквери, де концентруються на ночівлю воронові птахи у зимовий період, залишаючи після себе значну кількість фекалій, які не утилізуються [8].

Крім того, у зграйних птахів антропогенних біотопів виявлено підвищену кількість гельмінтних захворювань, зараженість яких може сягати від 8,6% до 63,3% [4].

Україна, зокрема й Полтавщина, географічно займає центральне місце в Європі, розташована на перехресті міграційних шляхів птахів. За останніми даними орнітофауна нашої країни представлена 414 видами птахів, 207 з яких гніздяться, решта – використовують її територію для транзиту. Через Україну проходять 3 з 14 трансконтинентальних глобальних міграційних потоків і практично вся територія держави знаходиться в межах головних шляхів міграції птахів з північної Азії та Європи до Середземномор’я, Африки та Південно-Західної Азії. Тут перехрещуються напрямки прольоту птахів з Балтійського та Каспійського до Чорного та Середземного морів, із Західного Сибіру та Казахстану до Західної Європи та Північної Африки. Найбільш напружена орнітологічна обстановка створюється на півдні України, а саме на Азово-Чорноморському узбережжі. Тут концентруються птахи, що летять з півночі Європи на південь та вздовж моря, осідаючи на численних водоймах. З іншого боку, уздовж Азово-Чорноморського узбережжя, проходить головний міграційний шлях птахів з Казахстану, Каспійського моря та Південно-Східної Європи, та через гирло Дону далі на південний-захід Європи. Азово-Чорноморське узбережжя є однією з найбільш напружених в орнітологічному відношенні територій Східної Європи. Значна кількість біляводних птахів гніздиться та зимує на півдні країни. Фактично, весь південь України знаходиться в зоні підвищеного ризику поширення інфекцій, які переносяться дикими птахами протягом усього року. Другий за значимістю регіон, де під час сезонних міграцій також складається напружена орнітологічна ситуація, розташований в межах Полісся, заплави р. Десна та вздовж Дніпровського каскаду водосховищ, який включає і Полтавщину. Тут також перехрещується декілька міграційних шляхів, що ведуть до Західної Європи з Північно-Західного Сибіру, та прямі континентальні шляхи з Балтії та Скандинавії та півночі Східної Європи [6]. Полтавська область є територією через яку проходить Дніпровський міграційний шлях, яким мігрують птахи із Середземномор’я та Південної Африки [9].

Під час зупинок мігранти постійно контактують із місцевими видами, що є безпосереднім шляхом передачі вірусних і бактеріальних захворювань. Не слід забувати, що перелітні гніздові птахи під час зимівлі в інших регіонах земної кулі також постійно контактують з патогенними мікроорганізмами, а повернувшись до місця гніздування здатні інвазувати осілі види. Так, у серпні 2016 року в Полтавській області зареєстрований випадок захворювання на гарячку Західного Нілу в мешканця Оржицького району. Найбільш вірогідно, інфікування хворого відбулося в природних умовах у кінці квітня – на початку травня під час риболовлі в пониззі р. Сула, де він зазнав значного нападу комарів (через територію зараження пролягає Дніпровський міграційний шлях). Час зараження збігався з прильотом птахів, які і є посередниками передачі даного захворювання [3].

Узагальнюючи вищенаведену інформацію підтверджується факт перенесення птахами трансмісивних захворювань, що викликаються рядом мікроорганізмів. З огляду на наведені дані можна стверджувати, що перелітні птахи можуть бути причиною виникнення спалахів епідемій ряду хвороб свійських тварин та людей на території України і, зокрема, в Полтавській області. Тому, проведення постійного епізоотологічного моніторингу дикої орнітофауни має велике значення з точки зору прогнозування епізоотичної та епідемічної ситуації в країні. Він є ключовою ланкою в системі раннього попередження та організації заходів з запобігання поширенню захворювань [6]. І в цьому сенсі НПП «Нижньосульський», через який також пролягають міграційні шляхи птахів, має стати  однією з ключових моніторингових територій в регіоні.

Список використаних джерел

1. Аллахвердиев И. И. О некоторых живых источниках и факторах передачи туберкулеза / И. И. Аллахвердиев // Диагностика, лечение, профилактика заболеваний с.-х. животных. – Ставрополь, 1988. – С. 27-31.

2. Бакулов И. А. Инфекционные болезни диких животных списка А, В, С в странах мира (2000-2002 гг.) / И. А. Бакулов, В. М. Котляров // Болезни диких животных: Материалы междунар. науч-практ. конф., 28-30 сент. 2004 г. – ГНУ ВНИИВВиМ СОССЕЛЬХОЗАКАДЕМИИ. – Покров, 2004. – С. 4-12.

3. Державна установа «Полтавський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров’я України» / Про випадок захворювання на гарячку Західного Нілу [електронний ресурс] // режим доступу: http://dses.poltava.ua/news/360-pro-vipadok-zakhvoryuvannya-na-garyachku-zakhidnogo-nilu.html

4. Иванютенко А. Н. Сезонная оценка численности врановых птиц г. Минск и их гельминтозных инвазий / А. Н. Иванютенко, Е. И. Бычкова // Экология, биоценотическое и хозяйственное значение врановых птиц: Матер. I всесоюз. совещ. – М.: Наука, 1984. – С. 86-88.

5. Львов Д. К. Грипп остается непредсказуемой инфекцией / Д. К. Львов, А. Н. Слепушкин, С. С. Ямникова, Е. И. Бурцева // Вопр. вирусологии. – 1998. – №3. – С. 141-144.

6. Музика Д. В. Дикі птахи, як один з головних факторів розповсюдження збудників інфекцій птиці, тварин і людей / Д. В. Музика, Б. Т. Стегній // Ветеринарна медицина. – 2012. – № 96. – С. 222-224.

7. Музика Д. В. Роль великого баклана (Phalacrocorax carbo) у розповсюдженні збудників інфекційних хвороб / Д. В. Музика // Бранта: Сборник научных трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. – 2008. – Вип. 11. – С. 204-208.

8. Попельнюх В. В. Шляхи та ймовірність захворювання на орнітоз у Полтаві / В. В. Попельнюх. В. С. Дупак // Здоров’я людини: теоретичні, практичні та методичні аспекти : матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару. – Полтава : ПНПУ ім. В. Г. Короленка – 2015. – С. 103-104.

9. Державна авіаційна служба України / Картина міграцій птахів на території України [електронний ресурс] // режим доступу: http://www.avia.gov.ua/front/ printer/23813.

Підготував: фахівець відділу екологічної освіти Віктор Попельнюх.