СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

ЦІКАВІ ОРНІТОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ (ПРОДОВЖЕННЯ)

         На річці Котелевка (тій самій, що зигзагоподібно протікала за нашими городами в дитинстві), була ділянка високорослого очерету, який ніби обіймав широченьке глибоке плесо, де неймовірної краси росло латаття біле. Воно було там завжди скільки пам’ятаю. Але, приваблювали не стільки білосніжні квіти, скільки не відомий мені глухий голос якоїсь живої істоти, що тихо та не квапливо лунав з густих заростей прибережної рослинності. Звідти доносилось дво- або трикратне – «пумб-пумб-пумб», після чого тривала тиша. Потім знову все повторювалось. І так постійно. Не одноразове периферійне візуальне обстеження густих заростей позитивного результату не давало. Через суцільну стіну очерету далі, ніж на пів метра нічого не було видно, а кому належав голос я, шестикласник, ще не знав. Це дещо мене бентежило, в той же час заставляло якнайшвидше дізнатися про таємного володаря такого незвичайного голосу. Кожна моя спроба продратися через стіну очерету в напрямку джерела звуку аж ніяк не наближала мене до розгадки,  оскільки здіймався неймовірний хрускіт. Володар голосу відразу надовго замовкав, і моє (навіть тривале) перебування було марним, оскільки не можливо було довго стояти нерухомо, не видаючи свою присутність. Така ситуація ще більше мене спонукала на те, щоб все ж таки дізнатись, хто той таємний мешканець прибережних заростей!

          Розгадка прийшла тоді, коли я облаштував на вербі, що росла на березі з-поміж очерету, сідало. Забравшись у нього міг довго стежити за оточенням, не видаючи себе. Настала мить, коли  мені пощастило помітити як на краю куртини очерету, що межувала з невеликим внутрішнім плесом, серед стебел, дуже повільно рухалась якась істота. Спочатку з’явився довгий та прямий як кинджал, гострий, жовто-зелений з оранжевою основою дзьоб, а потім нерухоме око, яке пильно стежило за мною. О, еврика! Сумнівів не було – це був птах. В той час я намагався навіть не дихати, боячись, що моє серце, яке калатало, та мало не вискакувало з молодих грудей, злякає цього таємного, обережного птаха. Перша розгадка здійснилась – це був все-таки він, той самий володар дивного голосу. Так само як він і з’явився – тихо, без різких та зайвих рухів, так зненацька і зник. Довго ще я сидів нерухомо, боячись зайвий раз виявити свою присутність, що й стало моєю нагородою. Таємного володаря дивного голосу було викрито, ним виявився бугайчик (Ixobrychus minutиs L.), представник ряду Лелекоподібні (Ciconiiformes), родини Чаплеві (Ardeidae). Із всіх представників ряду він найменших розмірів, приблизно з галку. Має надзвичайно довгу шию (як і всі представники родини), короткі зеленуваті ноги та характерний дзьоб. У цього виду наявний статевий диморфізм (дивись фото): самка відрізняється від самця кольором оперення верху тіла – у неї верх голови та спини з більш коричнюватими відтінками, у нього – чорні (молоді особини за забарвленням схожі на самку). Є дуже цікава особливість у цих птахів. У випадку виникнення небезпеки бугайчик не летить стрімголов, навпаки, завмирає, витягнувши шию вверх таким чином, що кінчик дзьоба направлений строго вгору, а очі, при цьому, слідкують за джерелом небезпеки (вони ніби зміщені донизу). Це дуже часто рятує цього птаха, оскільки його політ повільний, не квапливий та дещо незграбний, з яким легко потрапити до лап хижака, чи під постріл мисливця.

        Зазвичай оселяється біля водойм де наявні очерет та густі кущі переважно верболозів. Гніздо будує з минулорічного очерету та іншої сухої рослинності. Воно не охайне, часто помітне здалеку. В кладці до 8 яєць білого кольору (дивись фото), яку насиджують обоє птахів. Пташенята досить тривалий час залишаються у гнізді або біля нього. Під час небезпеки здатні його залишити (не вміючи літати) завдяки своїм довгим чіпким пальцям. Згадую один цікавий факт з біології цього виду. Будучи вже студентом і перебуваючи на польовій практиці в пониззі р.Ворскла мені довелось знайти не типове розміщення гнізда бугайчика. Виявив я його безпосередньо на покинутому гнізді сороки серед очерету, що також є абсолютно не типовим місцем розташування для неї.

         В Україні гніздиться скрізь, де є водні ділянки з заростями очерету, крім гірських територій. Перелітний, міграція проходить переважно не виражено. За даними кільцювання українські бугайчики зимують у північній Африці. Відомий випадок тривалості життя цього виду в природі – 20 років.

Підготував: фахівець відділу екологічної освіти Віктор Попельнюх.