СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

ЦІКАВІ ОРНІТОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ (ПРОДОВЖЕННЯ)

Після «відкриття» плиски жовтоголової (читай попередню публікацію) мені здавалося, що цікаві орнітологічні знахідки на заплавних луках вже скінчилися. Не такі вже вони й великі, щоб постійно чимось дивувати. Але думка виявилась хибною. Попереду було ще чимало цікавих спостережень та знахідок, про які йтиметься далі в нашій рубриці. 

Знайомство з синицею вусатою (Panurus biarmicus L.) відбулося не те що випадково, скоріше не відразу після початку моїх шкільних досліджень на заплавних луках. Тому було декілька причин: по-перше – цей вид, на відміну від багатьох інших представників Ряду Горобцеподібних, фактично, не має чітко вираженої шлюбної пісні, яку б можна було почути здалеку; по-друге – як і плиска жовтоголова в ті роки (70-80-і минулого століття) вона лише розширювала свій ареал за межі центральних областей України, тому була малочисельним, рідкісним чи залітним видом багатьох регіонів республіки [2]; по-третє – на заплавних луках, де переважно проводились мої спостереження, було лише одне придатне для проживання синиці вусатої місце – відносно невелике болітце з густими заростями очерету, що, безумовно, взагалі зменшувало шанси на зустріч з цим видом (до того ж у шкільні роки знайти її гніздо мені так і не вдалось, трапилось це значно пізніше – у 1982 році в пониззі р. Ворскла під час навчання на біологічному факультеті Полтавського педагогічного інституту).

 Не зважаючи на те, що моє спілкування з цим видом було не таким тісним як з іншими птахами, все ж він заслуговує на увагу, оскільки це, насправді, дуже загадковий та незвичайний в біологічному та екологічному відношенні птах. У публікації про вусату синицю не ставлю собі за мету детального опису її морфологічних ознак та біології, про що можна дізнатися з різних загальнодоступних джерел. Свою увагу акцентую лише на певних, маловідомих фактах для загалу, які, сподіваюсь, будуть цікавими читачам нашого сайту. В цій публікації зупинюся лише на питанні її експансії на північ.

На представлених фото видно, що для вусатої синиці характерний статевий диморфізм (самець відрізняється від самки наявністю вусів, чорним підхвістям  та синювато-сіруватою головою). Безумовно окрасою самця є «гусарські» вуса, які, власне, й лягли в основу для видової назви птаха.

Як вже зазначалося в публікації щодо плиски жовтоголової, деяким видам птахів притаманна направлена експансія, яка пов’язана зі значним розширенням меж гніздування в результаті колонізації нових територій. Відомо, що коливання чисельності в різні роки і пульсація меж ареалів для багатьох видів явище звичайне. Зокрема, до таких видів заболочених лучних біотопів відносяться – плиска жовтоголова, цвіркун солов’їний та синиця вусата. Два останні види значною мірою пов’язані з заростями очерету, тому їх ареал, особливо в Європі, мозаїчний. Характерною особливістю цих видів є їх вузька спеціалізація з вибором біотопів. Останні десятиліття свідчать, що межі  їх ареалів розширюються у північному та північно-східному напрямках. Що стосується безпосередньо синиці вусатої, то, наприклад, в Білорусії її вперше виявили влітку 1905 р., вдруге лише в 1993 р. (знайдене гніздо). Допускають, що в 80-90-і рр. відбулося заселення південної частини країни. У Прибалтиці (Литві) вперше цей вид виявлений у 1925 р., потім тривалий час був відсутній, на гніздуванні вперше знайдений лише в 1972 р., причому значне збільшення чисельності спостерігалося тільки з 1975 року [1]. В Естонії її вперше зареєстрували в 1974 р., гніздування – в 1978 р., і лише з 90-х років вважалася звичайним гніздовим видом. На схід (у Ленінградську область) вусата синиця поширилась в останньому десятилітті минулого століття. Вперше біля С.-Петербурга відмітили зграйку з 50 особин взимку 1991 р., де щорічно в цей період їх спостерігали, а з 1995 р. реєстрували і в літні місяці [3]. Нині вона з’являється на півдні Швеції, Голландії та Іспанії, зрідка в Германії. В центральній Європі гніздиться рідко та не регулярно. Більш-менш крупні популяції трапляються на узбережжі Балтійського моря і проливі Ла-Манш. Основна ж частина гніздового ареалу знаходиться в Центральній Азії. В Україні має статус осілого, кочового виду. Ареал включає всю країну, за виключенням Закарпаття та Криму [4]. (Продовження у наступній публікації).

Використана література:

1. Липсберг Ю. Расширение гнездовых ареалов у ремеза Remiz pendulinus,  соловьиного сверчка Locustella luscinioides и усатой синицы Panurus biarmicus в Прибалтике // Мат-лы 9-й Прибалт. орнит. конф. Вильнюс. 1975., С.139-141.

2. Марисова И.В., Талпош В.С. Птицы Украины. Полевой определитель. – К.: Вища шк. Головное изд-во, 1984. – 184 с.

3. Савинич И.Б., Горелов Р.А. Усатая синица Panurus biarmicus – новый вид Ленинградской области // Русский орнитол. журн., Экспресс-выпуск 5. 1996. – С.7-9.

4. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України: польовий визначник. – К., 2002. – 416 с.

Підготував: фахівець відділу екологічної освіти Віктор Попельнюх.