СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

ЦІКАВІ ОРНІТОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ (ПРОДОВЖЕННЯ)

У попередній публікації про вусату синицю ми зупинилися лише на питанні про експансію цього виду на північ. В цій публікації детальніше розглянемо деякі цікаві екологічні та біологічні особливості цього виду.

У межах України серед птахів «родичі» в неї відсутні. Не зважаючи на те, що вона називається синицею і за деякими рисами поведінки та зовнішніми ознаками нагадує наших справжніх синиць (велику, блакитну, гаїчку болотну, ремеза та  інших) ніякого відношення до них не має. Вусата синиця відрізняється від них тим, що має не прямий, а дещо зігнутий вниз конічний дзьоб з округлою горбинкою, яка розміщена над ніздрями. За цією  та деякими іншими ознаками цей вид відноситься не лише до іншого Роду (ніж справжні синиці), але й до іншої Родини Горобцеподібних – Суторових, або Товстодзьобих синиць (Paradoxornithidae), які знаходяться у близькій спорідненості з тропічними Тімеліями (Timaliidae). Вцілому ця Родина невелика, включає лише понад 15 видів птахів світової орнітофауни. Центр їх поширення – західні та південні райони Китаю. Сучасний гніздовий ареал синиці вусатої простягається полосою від Примор’я до західних рубежів Європи, де він має переривчастий характер (дивись фото). Це, насамперед, обумовлено тим, що вона заселяє лише моновидові угруповання очерету, який у Європі не утворює суцільних, зімкнутих площ. Саме з цих причин цей птах відноситься до надзвичайно вузькоспеціалізованих видів, який протягом усього життя (за виключенням  північних популяцій під час перельотів) не залишає стацій представлених очеретом. Синиця вусата настільки споріднена з цією рослиною, що її забарвлення (як дорослих, так і молодих особин),  матеріал для будівництва гнізда (дивись фото), склад їжі (в зимовий період раціон на 90% складається з її насіння), і навіть призивні крики птахів, які схожі на скрипіння очерету під час його тертя, наглядно ілюструють високий ступінь спеціалізації та залежності цього птаха від нього. В цьому сенсі синиця вусата – типовий стенобіонт, яка пристосувалася існувати цілий рік виключно в заростях очерету, причому, на переважній більшості ареалу осіло. Проте, таке явище не так часто зустрічається серед видів, що мають досить широкий гніздовий ареал, воно більш притаманне для ендеміків (видів з обмеженим ареалом).

Відомо, що тварини, в тому числі й птахи, в різних частинах ареалів проявляють відмінні біологічні та екологічні свої особливості. Дуже цікаві спостереження за біологією та екологією синиці вусатої проведені на Кавказі. Було встановлено, що її чисельність на гніздуванні безпосередньо залежить від наявності підходящих природних заростей очерету з завалами, в яких, зазвичай, птахи будують гнізда. Цікавий феномен виявили в одному з мисливських господарств, де в якості біотехнічних заходів з приваблювання водоплавних птахів, створювали на водоймах штучні укриття з очерету. Синиці виявили підвищений інтерес до таких споруд, облаштовували в них свої гнізда, інколи їх було 4-5 на відстані 20-30 см одне від іншого. Як виявилось, початок розмноження в таких штучних спорудах розпочинався на місяць раніше, ніж у звичайних природних умовах (відповідно, 2-га половина лютого – кінець березня). Ранні початки гніздування дають можливість синиці вусатій здійснювати за сезон два, чи навіть три цикли розмноження. Виявлена також висока плодючість цього виду – від 2-х до 14-ти яєць (припускають, що великі за розміром кладки відкладались декількома самками). Крім того встановлено ще декілька дуже цікавих фактів з біології – підкладання яєць іншим видам, зокрема очеретянкам чагарниковій (Acrocephalus palustris Bechst.) та тонкодзьобій (Lusciniola melanopogon Temm.), чи відвойовування чужих гнізд, в які відкладались свої яйця або будувались на них нові гнізда [1]. Не зважаючи на те, що взимку ці птахи можуть об’єднуватись у зграї до 40-50 особин, тим не менш вони тримаються парами, що вказує на високу прив’язаність партнерів навіть у позагніздовий період, що не характерно для більшості горобцеподібних.

Розширення ареалу в північному напрямку разом з позитивним моментом (збільшення загальної площі місць гніздування), має й негативну сторону – ймовірність підвищеної смертності особин у північних популяціях у сурові зими, що призводить до значних коливань чисельності цього виду на периферії ареалу (таке явище притаманне для багатьох інших видів, що здійснюють експансію у північні регіони). Основною небезпекою, що може впливати на чисельність вусатої синиці в центральній та південній частині ареалу є знищення її біотопів, а саме – спалювання очеретів. Таким чином, в межах ареалу вид може бути вразливим, тому охороняється Бернською конвенцією.

Використана література:

1. Олейников Н.С., Казаков В.А. К экологии усатой синицы (Panurus biarmicus L.) на Северном Кавказе // Вестник зоологи. М., 1970, №6. – С.50-54.

Підготував: фахівець відділу екологічної освіти Віктор Попельнюх.