СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

ЛУЧКІВСЬКА КОЛОНІЯ ЧАПЛІ СІРОЇ (Ardea cinerea L.)

      Продовжити свою розповідь про проходження в студентські роки польової біологічної практики на біостаціонарі природничого факультету «Лучки», тоді ще Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка (нині національного університету), хочу з найбільш яскравого враження, – першого відвідання колонії чаплі сірої. Здавалося б, чого дивного? Адже цей вид – звичайний представник водно-болотних угідь, до того ж у післягніздовий період може траплятися на значних відстанях від місць розмноження, про що я вже писав раніше, висвітлюючи шкільні роки. Здивувала навіть не скільки сама колонія, (хоча колоніальне гніздування чапель бачив вперше), стільки місце її розташування. Птахи облюбували групу тополь (фото 1, частина колонії), які росли біля самого підніжжя правого корінного берега Ворскли, що давало можливість вести спостереження зверху (за допомогою бінокля можна було проконтролювати фактично кожне гніздо). Це унікальний випадок, і чи не єдиний в своєму роді, по-крайній мірі інший мені не відомий.

     Колонія давня. За даними Б.О.Голова на початку 60-х років вона вже була великою. Зі свідчень місцевих єгерів у ній максимально гніздилось понад 200 пар цього виду. На період моїх спостережень (1981-1983 рр.) колонія була моновидовою, в якій гніздилось до 120 пар чапель сірих. Проте, в окремі роки в ній також оселялись чепури малі (Egretta garzetta L.), вид більш відомий під назвою чапля біла мала. Є також свідчення, що разом з чаплями мешкала пара найкрупнішого з гніздових видів соколів України – балабан (Falco сherrug I.E.Grey). Так, за повідомленням Б.О.Голова в 1956-1960 рр. у гніздовий період ці соколи постійно тримались у районі поселення чапель, що може свідчити про ймовірність їх розмноження.

     Реалізовуючи плани спочатку курсової, а потім дипломної робіт, мені часто доводилось відвідувати колонію, проводити багатогодинні спостереження за біологією цих птахів та особливостями їх поведінки. Для отримання даних щодо гніздування, зокрема: розміру гнізд та кладок, періоду насиджування, вилуплення та перебування у гнізді пташенят, часто залазив на високі, слизькі та ламкі тополі, що було вкрай небезпечно (фото 2). Але, як говориться, наука потребує жертв (добре, що це не трапилось зі мною у прямому сенсі). Проте, постраждати від чапель все ж прийшлось. У колоніальних видів, зокрема чапель та бакланів є специфічна поведінка пташенят. Коли в колонію потрапляє, по крайній мірі людина, дорослі особини починають видавати крики турботи, які провокують пташенят звільняти шлунки з напівперетравленою їжею (переважно рибою). Саме під таким «градом» опинився я, коли вперше зайшов у колонію. Зловонна маса потрапила на мій одяг, який потім довелось довго відмочувати та прати, використовуючи різні засоби, що видались малоефективними. Навчений гірким досвідом, в наступні рази я використовував іншу тактику – наближався до дерев не відразу і не ховаючись, а навпаки, привертаючи до себе увагу, що викликало чергове «бомбардування», і лише після цього, міг неушкодженим переміщатись колонією. 

                                                               Підготував фахівець відділу екологічної освіти

                                                                                                        Віктор Попельнюх.