СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

ЛУЧКІВСЬКА КОЛОНІЯ ЧАПЛІ СІРОЇ (Ardea cinerea L.)

(продовження)

     Колоніальне гніздування в різних видів птахів досить поширене явище, яке має, перш за все, адаптивне значення, пов’язане з колективним захистом від ворогів. Цей феномен, у більшості випадків, спрацьовує. Проте, у лучківській колонії, втрати від потенційних ворогів – ворон сірих та, меншою мірою, сорок, все ж інколи траплялись (вони викрадали пташенят, які щойно з’явились). Щоправда такі випадки спостерігались лише у гніздах, що розташовувались на периферії колонії (як правило вони належали парам першого року розмноження). Небезпека чекала і на пташенят із гнізд, що знаходились безпосередньо одне біля іншого. Підрісши, вони були настільки нетерпимі до такого сусідства, що між ними часто виникали міжусобні зіткнення, які нерідко призводили до випадіння когось із гнізда. Також жертвами лисиць та єнотоподібних собак ставали не літаючі молоді чаплі, які залишали гнізда, переміщались на гілки дерев (фото), але зривалися з них, опиняючись у зубах хижаків. Одного з таких птахів мені вдалося знайти під деревами. Він був дещо знесиленим, тому особливих зусиль не знадобилось щоб піймати. Але пам’ятав, що навіть пташеня може завдати серйозної травми своїм гострим долотоподібним дзьобом. Переконався на власному досвіді, коли не дотримувався безпечної відстані біля гнізд, і отримував потужний удар дзьобом.

     Мій пацієнт дуже швидко адаптувався на біостаціонарі, став улюбленцем однокурсників, брав з рук їжу, швидко ріс, але в руки не давався. Так і ріс гордим, сидячи на ялині, яка декілька років до цього була висаджена біля центрального навчального корпусу. Дефіциту в їжі не було. Кожен намагався принести з екскурсій щось поживне. Навіть рибу ловили спеціально для нього. Згодом молодий птах перетворився на красеня, міг вільно ходити територією стаціонару, не звертаючи увагу ні на нас, ні на дворняжку з дивною кличкою «Чун-ду-фан», який постійно тримався осторонь (мабуть мав можливість «познайомитись» з гострим дзьобом). Вранці якогось дня нашого підопічного ми не знайшли. Але були впевнені, що він достатньо окріп і вже міг піднятися на крило.

     Були й інші загрози для колонії. Серед них – обламування гілок від великої маси гнізд та значна «парусність», що інколи призводила до завалу дерев під час штормових поривів вітру. Мені відомий також випадок, коли частина дорослих птахів з колонії була відстріляна єгерями мисливського господарства, що базувалось на протилежному березі Ворскли. За свідченнями єгерів чаплі постійно відловлювали каченят крижнів, що утримувались у вольєрі їх господарства в с. Вільховатка, завдаючи значних збитків. Повірити в це мені було складно, доки я особисто не переконався в правдивості їх слів. Одна з чапель, не звертаючи уваги на нашу присутність, залетіла в вольєр, і схопивши каченя, проковтнула його. Була й повторна спроба, але влучний постріл єгеря обірвав життя непрошеної гості. Після розтину чаплі, в її шлунку було виявлене те саме каченя без ознак життя (на жаль фото, яке я зробив, десь поділось).

     Серед наведених обставин напевно й людський фактор (зокрема фактор турботи) зіграв далеко не останню роль в тому, що наприкінці 80-х років так звана лучківська колонія припинила своє існування. Зі слів очевидців частина птахів стала гніздитись в очеретах на заломах, частина на кущах невеликих острівків на мілководдях, інші поселились на соснах на о. Вільховатський.

     Нині невелика колонія (до 50 гнізд) чапель сірих розташовується на одному з безіменних острівків між колишньою колонією та о.Вільховатський, яку можна побачити зі Зміїної гори.

Підготував фахівець відділу екологічної освіти Віктор Попельнюх