СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

ОРНІТОЛОГ БЕЗ ОПТИЧНИХ ПРИЛАДІВ, ЩО ПТАХ БЕЗ КРИЛ

Оптичні прилади – фотоапарат та бінокль – невід’ємні супутники для орнітолога. У цьому я переконався ще в шкільні роки, коли вперше долучився до вивчення птахів. Вже тоді були моменти, коли б за наявності фотокамери міг отримати світлини не гірші, ніж в доступних на той час книгах про тварин. Але, в 70-і роки минулого століття рівень середньостатистичних радянських громадян, до яких відносилась і моя сім’я, не дозволяв мати таку розкіш. Так, на той час, то дійсно була розкіш. Маючи нині зовсім інші можливості напевно дивно таке читати, особливо молодим людям, сучасні гаджети яких «нашпиговані» модерновими опціями, в тому числі й для фотознімання (а якщо ще долучити до процесу «фотошоп» ...!).

Перший свій фотоапарат «Зеніт Е» отримав від батьків після першого курсу інституту. Коштував він тоді 110 карбованців (середня заробітна плата на той час; лише з роками зрозумів як не просто було виділити таку суму на його придбання). Причому, дістався він по-знайомству, на прилавках магазинів їх не було. На той момент я був найщасливішим володарем такого чудового, новенького апарату, який постійно був зі мною всі студентські роки. Ті чорно-білі світлини, які ви бачили в попередніх моїх публікаціях, і побачите в наступних – це наша з ним сумісна робота. Безумовно, не все спочатку виходило. Були й «проколи» – то перетримка, то недотримка, то ракурс не той, то підсвітка не та, то тіні падають, то об’єкт дуже далеко – то ще щось. І цих щось було надзвичайно багато. Не те що зараз – навів, натиснув кнопку, отримав зображення (не сподобалось – швидко отримав інше). А в ті часи процес був довготривалим, фактично на осліп – потрібно правильно зарядити та вставити плівку (в темряві на дотик), правильно (в ручному режимі) виставити умови знімання (діафрагму об’єктиву, витримку експонування), правильно (в суцільній темряві заправити плівку в бачок), проявити та висушити її, мати відповідно облаштовану кімнату з фотозбільшувачем, червоним ліхтарем, ванночками, пінцетами, розчинами, і ще цілим рядом всякої всячини. Все це – свого роду магія, яка повністю поглинала тебе під час такого довготривалого процесу.

На польову практику (після другого курсу) я приїхав зі своїм фотоапаратом та біноклем, який отримав на кафедрі. Не зважаючи на те, що він «пройшов» далеко не першу практику, і мабуть дехто використовував його для відкривання пляшок, все ж став таким же моїм супутником як і фотоапарат. У той час на біостаціонарі, де проходила наша польова практика, функціонувала фотолабораторія, яку облаштували та утримували студенти. Обладнання та розхідні матеріали (фотопапір, проявники, закріплювачі, фотоплівку тощо) придбавали за кошти, які отримували від здачі лікарських рослин, що заготовлялись силами студентів, особливо тих, які «проштрафились» (наприклад без дозволу пішли купатись на річку, вночі лазили (в прямому сенсі) на грядки за полуницями, не знаходились в палатці після відбою тощо). У студентські роки, крім «Зеніта», вже за свої кошти, мені вдалося придбати широкоформатну камеру «Любитель» з кадром 6х6 см та «Фотоснайпер» – такий, з яким «полював» пес в мультику про Простоквашино. Фотоснайпер, як бойовий друг, пройшов зі мною всі роки спілкування з природою. Для його придбання (після третього курсу) мені довелось сильно заощаджувати кошти, яких потрібно було понад 400 карбованців (річна стипендія). Коли мій однокурсник Вася Гармата повідомив, що в Боярці (біля Києва) в магазині він продається, наступного день я вже їхав за ним. Всю зворотну дорогу тримав своє придбання на руках як маленьку дитину. Пам’ятаю, після приїзду було ціле паломництво до моєї 153 кімнати в гуртожитку, щоб подивитись на чудо техніки. З такою ж ніжністю я тримав його на руках, коли вже після служби в армії летів з полтавського аеропорту до Ленінграду, де мене чекала робота наукового співробітника-орнітолога в Нижньосвірському природному заповіднику. Але то вже інша історія…

Підготував фахівець відділу екологічної освіти Віктор Попельнюх.