СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

ЧУДО В ПІР’ЯХ

Велика вода – рай для водних та біляводних птахів. В цьому переконався відразу ж як тільки приступив до виконання плану польової практики з зоології, яку я проходив в студентські роки (нагадаю) в пониззі Ворскли в околицях біостаціонару природничого факультету «Лучки». У моєму розпорядженні знаходилась ціла флотилія, флагманом якої був не новий, але ще «бойовий» пластиковий човен, вода в якому не наповнювалась швидше, ніж за пару годин. Особливим шиком вважався вихід на катамарані, завдяки якому вдавалося обстежити не тільки Ворсклу, але й деякі куточки Дніпродзержинського водосховища. Пригадую як в один із таких декількаденний похід, біля берега о. Вишняки, знайшов чудернацький, сильно відшліфований водою з піском корінь сосни, який настільки мене вразив своїм природнім художнім замислом, що й досі зберігаю як спогад про далекі студентські роки. Але мова не про це.

Безумовно, символом пернатих пониззя Ворскли були представники Родини Чаплеві (Ardeidae), які репрезентували майже повний список української фауни. Завдяки колонії про яку вже писав, перед очима постійно снували чаплі сірі (Ardea cinerea L.), звичайними також були чаплі руді (Ardea purpurea L.), чепури великі (Egretta alba L.), рідше зустрічались чепури малі (Egretta garzetta L.), проте, в поле зору часто потрапляли бугайчики (Ixobrychus minutes L.) та рідше – кваки (Nycticorax nycticorax L.). Навесні, в шлюбний період, десь здалеку можна було почути потужний, трубний голос бугая (Botaurus stellaris L.) – дивовижного, таємничого птаха. Навіть відбулася зустріч з чаплею жовтою (Ardeola ralloides Scop.), але все по порядку.

Сьогодні розповідь присвячена чепурі великій. Чому саме їй? З нею пов’язане вигране мною парі, яке ми уклали з викладачем, що проводив у нас польову практику. Суть цього парі полягала в тому, що за його думкою цей вид в пониззі Ворскли не гніздиться, а я, відповідно, вважав, що мені вдасться це довести. Завдання виявилось не з легких, оскільки придатні для гніздування чепур місця (зарослі очерету) в пониззі Ворскли були важкодоступними, а докази повинні бути конкретними – фотографія. Підготовчий період видався тривалим, довелось постійно стежити за птахами, які б своєю поведінкою виказали гніздування. Проте, нічого такого не спостерігалось. Птахи хаотично переміщались заплавою ріки, не проявляючи особливого інтересу до певної ділянки, як завжди буває за наявності колонії. У якийсь момент я навіть засумнівався в своїй правоті, але впертість та настирливість, та, в кінці-кінців, юнацький максималізм, відганяли такі думки. Парі – є парі! Якщо поспорив – докажи або признай свою поразку. Останнє аж ніяк мене не влаштовувало.

Виникло логічне запитання: «якщо вони тут не гніздяться, то де?». Десь же повинні? Сам задав, самому й шукати відповідь! … Якось мою увагу привернули переміщення окремих особин в напрямку, протилежному від великої води. Простеживши за ними вдалося з’ясувати, що вони досить регулярні і здійснюються однією траєкторією. Наступного дня, ще затемна, я був на ймовірному маршруті чепур, і з нетерпінням та з частим серцебиттям чекав на світанок. Простеживши за маршрутом птахів, невдовзі опинився на Мартинівських болотах, які одним боком підступали майже до самих осель однойменного села. А далі – справа техніки, вірніше бінокля, завдяки якого вдалося виявити епіцентр, куди летіли зі здобиччю чепури. Як не дивно, колонія знаходилась поряд з селом, недалеко від краю заболоченої ділянки очерету. «Прочісуючи» її, в якусь мить я помітив білу пляму, яка сильно контрастувала з загальним фоном. Перша думка що промайнула – невже це те, що шукаю! Так, нею виявився молодий птах, що сидів на заломах очерету неподалік від гнізда, що скоріше нагадувало плоску платформу. Молода чепура за розміром нічим не відрізнялася від батьків, хіба що пушок на тулубі та шиї видавав її вік (фото). Елегантність наряду, статура, чисто біле оперення, гордиливий погляд – справжнє чудо в пір’ях. Як з’ясувалося я знайшов колонію приблизно з 10 гнізд, частина пташенят з яких вже залишили їх.

Не можу передати відчуття з якими я йшов (можливо навіть біг) до біостаціонару. Але щонайшвидше що хотілося зробити так це надати речдоки викладачеві, що я і зробив.

Не дивлячись, що парі я все ж виграв, однак вцілому програв, оскільки за польову практику з зоології отримав не заслужено четвірку (помста – слабкість людини). Прикро, але що поробиш, за все потрібно розплачуватись, хоча б оцінкою!

Підготував фахівець з екологічної освіти Віктор Попельнюх.