У наш час можливість спілкуватися з природою (хоча б періодично) – це чи не найбільше благо, а вивчати та пізнавати її через професію – це найвища нагорода (у всякому разі для мене).
Мені пощастило народитися та жити тривалий час серед чудової природи Котелевщини. Складно зараз згадати конкретний вік у якому почав асоціювати себе якщо не природодослідником, то, принаймні, природолюбом. Проте, перше знайомство з тваринами пам’ятаю чітко, оскільки воно розпочалося на літніх канікулах після закінчення першого класу з «дослідження» ос – милих полосатих створінь, яких було надзвичайно багато серед квітучих садів моєї малої батьківщини.
Наш з братом сусід (на рік старший за мене, а брат на три) виявив на городі нору з цими комахами. Не пам’ятаю, що саме примусило нас проявити до них зверх зацікавленість, але ми вирішили «розібратися» з ними, оскільки їх житло знаходилось прямісінько біля стежки. Серед декількох варіантів – засипати вхід землею, забити кілок, чи затопити водою – зупинилися на останньому. Оскільки я був найменшим, старші хлопці моєї думки не запитували, тому мені нічого не залишалось як погодитись на «операцію».
З чого та скільки вдалося налити води не пригадаю, але чітко пам’ятаю (і до сих пір) ту мить, коли почали втікати. На той момент здалося, що ос цікавив лише я. Це напевно так і було, оскільки біг останнім, тому вся їх агресія прийшлася саме на моє юне тіло. Після кількох укусів почав сильно волати, і мій друг сусід, який біг дещо попереду, дочекавшись, відбивав їх атаки вже від нас обох. Напевно ніколи в житті я так швидко не бігав, хоча й здалося, що стометрівка була нескінченою. Ще швидше біг мій брат, п’яти якого лише мелькали серед соняшників та кукурудзи. Тапер я як ніхто розумію вислів – «накивати п’ятами». Додому ми з сусідом прибігли вже опухлими, особливо обличчя, які змінилися до невпізнанності.
Перший невдалий досвід «вивчення» комах не став відразою для мене, скоріше навпаки, таке своєрідне «знайомство» з ними напевно й дало поштовх до визначення мого життєвого шляху натураліста.
Добре це ,чи погано,але в мене був теж такий досвід,знайомилась ,та би мовити з природою. Мені було років 5,але я запамятала це добре.У бабусі в дворі ,зростало дерево-груша,як мені здавалося тоді,воно було високе,аж до самого неба. Ситуація ,Віктор Васильовичу,була схожа на Вашу,в компанії друзів,я була найменшою,але найшустрішою. Тому,як Ви вже здогадались,мене відправили "на діло" назбирати груш,взяла я з собою невеликий пакетик,але так його і не дістала з кишені,торкнувшись однієї груші,відчула дужє болючий укус,і звісно з криком побігла до бабусі Ось такий був досвід,у моєму житті!
Я вважаю,що можливо якби кожна людина у такому юному віці побувала у подібній ситуації,то прокинулися б якісь людські почуття жалю за скоєним, так би мовити людський фактор,і саме такі люди стали б на захист нашої природи.
Шкода, що нинішні діти не цікавляться такими "дослідженнями". Їхнє знайомство з природою проходить в режимі "онлайн" в Інтернеті. Я вважаю, що справжнє дитинство і складається з саме таких моментів.
Для 13% людей нашої планети,таке знайомство з природою може стати останнім у зв'язку з гострою алергічною реакцією на укуси комах таких як:бджоли,оси ,шершні
Природа і людина тісно пов'язані. Якщо природа існувати не може без людини, то людина без природи теж не може. Тому так важливо жити в гармонії з природою! Але, на жаль, люди намагаються підпорядкувати собі природу, стати її господарем, однак, це не виходить.
Дитинство... безтурботне і повне пригод. Здавалося б, подорослішав- і тебе такі дрібниці як оси,бджоли,їхні укуси не потурбують. Та як показує досвід ,,Не кажи гоп,поки не перескочиш!''. Влітку в останній день навчальної практики мене вжалила бджола оо, сказати, як мені було прикро-це нічого не сказати( 19 днів хоч би що,а на 20 подарунок від природи) . Отака історія уже з дорослого життя
Я вважаю що автору статті дуже пощастило. Оси побачили в ньому перспективу, тому й покусали його. І це виштовхнуло на стежку натураліста. Це дуже пам'ятна ситуація вашого життя.
Прочитавши статтю, дало можливість згадати свої дитячі роки. Як ще маленькою дівчинкою відкривала для себе нові створіння, споглядала за ними, гралася. Гадаю, що в кожного є потяг до чудового світу природи, що оточує нас. Шкода, що поступово ми віддаляемося від ньго. Але так чудово, якщо людина пізнавши себе, обирає свою майбутню професію в напрямку цієї стежки. У світі гармонії і добра.
Тобі потрібно зрозуміти, що наші неповних інтерпритацій про природу не дають нам повністтю її пізнати. А оскільки ми все життя використовували таку систему інтерпритацій, мі не відважуємось вчинити наперекір її авторитету.
оо, сказати, як мені було прикро-це нічого не сказати( 19 днів хоч би що,а на 20 подарунок від природи) . Отака історія уже з дорослого життя 