Перший невдалий досвід спілкування з осами, про який йшлося в попередній публікації, став лише початком мого ще не усвідомленого, на той час, становлення натуралістом. Більш свідоме спілкування з природою розпочалося з п’ятого класу, коли у школу прийшла працювати Олександра Іллівна Самойленко, яка щойно отримала диплом вчителя біології та хімії, навчаючись на природничому факультеті Полтавського педінституту. На той час я навіть і гадки не мав, що й мені доведеться навчатися на цьому факультеті, але то буде значно пізніше.
Зараз із задоволенням згадую шкільні роки. Найбільше запам’яталися уроки біології, особливо наші походи до природи. Чи не кожні вихідні з Олександрою Іллівною ми відправлялися досліджувати околиці Котельви. А досліджувати було що: це і річка Ворскла, і знамените Більське городище з древнім містом Гелон, і схили колишнього берега стародавнього моря, що тягнуться багатьма кілометрами вздовж Ворскли, і заплавні луки, і соснові ліси, висаджені за ініціативи славетного земляка, партизанського командира Сидора Ковпака, і відомі та не відомі джерела, розчисткою яких ми займались.
Мене ж особливо цікавили тварини, і більшою мірою птахи. Чому саме вони? Складно зараз відповісти. Можливо проживання біля заплавних луків, які щовесни перетворювались, як мені здавалось, на безмежне море з нечисленними острівками, що залишалися у місцях горбкуватого рельєфу! Така кількість води, під час повеней, приваблювала численних мігрантів, особливо водоплавних та біляводних птахів, з голосами яких доводилось засинати та прокидатись. Велика вода приваблювала не лише птахів, вона манила й мене. Завжди хотілося дістатись тих островків та найпотаємніших куточків луків, з яких лунали голоси журавлів. Але як? Мені пощастило. За моральної підтримки батьків, які розділяли моє захоплення, на заощаджені кошти я придбав чоботи з довгими халявищами (заброди). То було найбільше щастя для мене в той час (навіть друзі заздрили і приходили на екскурсії подивитися на таке диво). Але, саме завдяки ним були зроблені перші наукові відкриття на улюблених водно-болотних просторах моїх заплавних луків.
На мою думку, це дуже захоплююча i надихаюча розповiдь, про першi кроки ознайомлення людини з навколишнiм середовищем. Вона детально описує успiшний , а iнодi не зовсiм вдалий досвiд спiлкування з природою. На щасття, це , на перший погляд, дитяче захоплення пiдтримували батьки та друзi автора. Це надихнуло його на подальшi, бiльш поглибленi дослiдження даної мiсцевостi. Завдяки цьому звичайна людська цiкавiсть до природи перетворилaся в одну з улюблених cправ життя i дала поштовх до перших наукових вiдкриттiв, якi, до речi, були зробленi самe на цих водно-болотних просторах лукiв.
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні?
Природа… З давніх-давен українці називали її«матір’ю», бо все, що є у світі, народжене природою. Вона скрізь оточує людину й розмовляє з нею своєю неповторною мовою. Вона пробуджує відчуття доброго й прекрасного, що потім виливається у віршах, піснях, картинах. Природа щоразу різна, і разом із нею міняємося й ми. Кожного дня вона дарує свою красу і навчає: треба рухатися, жити повною мірою, цвісти й творити!
Моє знайомство з природою розпочалося в 4 класі. Мій тато добре розуміється на тваринах тож ми часто ходили з ним у посадки, шукаючи сліди диких тварин. І це було таким щастям, коли ти виявляєш ці свіжі сліди зайця чи лисиці. У подальшому цей діалог з природою я продовжила разом зі своїм учителем з довкілля. Ми збиралися класом і проводили цікаві уроки біля ставка. Це було дійсно незабутньо.
Екскурсії — найцінніші заняття для фізичного розвитку, зміцнення здоров'я дітей. Великого значення екскурсіям надавав В. О. Сухомлинський, вважаючи кожну подорож у природу уроком розвитку розуму, почуттів, моралі.
Добре коли вчитель любить свій предмет , та із задоволенням проводить такі уроки та дослідження в природі. Нажаль мені не доводилося бувати на біологічних походах зі своєю шкільною вчителькою , адже , за моїми висновками , моїй вчительці було , напевне важливіше, відчитати урок та займатися своїми справами . Я думаю , якщо б в школах було більше уроків в природі , то діти знали більше , тому что цікаво здобувати знання таким чином. Мені не хватало таких видів робіт.
В моєму житті також було знайомство із заплавними луками. Особливо тоді, коли приходила весна і в тих невеликих калюжках з'являлися маленькі дивні створіння з хвостами(пуголовки).
Велике значення в нашому житті відіграє вчитель,особливо його підхід до роботи з учнями. Який не просто "відчитує" свої години, а зацікавлює дітей походами,де вони вже на практиці бачать рослину чи тварину. Теорія,теорією, але практику нічим не замінеш!
Як це важливо мати підтримку збоку рідних людей. Це велике щастя, коли батьки розуміють духовний світ своєї дитини і підтримують її захоплення, дають можливість розвивати свої уподобання! На мою думку, такі діти в майбутньому стають гарними спеціалістами своєї справи. Адже вони самі обрали свою дорогу, а близькі їм люди надали їм моральну підтримку. Головне не забути подякувати їм за це. Велике щастя бачити щасливі очі батьків, гордість за свою дитину!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
На мою думку, це дуже захоплююча i надихаюча розповiдь, про першi кроки ознайомлення людини з навколишнiм середовищем. Вона детально описує успiшний , а iнодi не зовсiм вдалий досвiд спiлкування з природою. На щасття, це , на перший погляд, дитяче захоплення пiдтримували батьки та друзi автора. Це надихнуло його на подальшi, бiльш поглибленi дослiдження даної мiсцевостi. Завдяки цьому звичайна людська цiкавiсть до природи перетворилaся в одну з улюблених cправ життя i дала поштовх до перших наукових вiдкриттiв, якi, до речi, були зробленi самe на цих водно-болотних просторах лукiв. 
