СТОРІНКА ЮНОГО НАТУРАЛІСТА

     МОЄ ПЕРШЕ НАУКОВЕ «ВІДКРИТТЯ»

Дитячий максималізм вказував на те, що я здійснюю справжні наукові «відкриття», напевно перебуваючи під враженням щойно прочитаних та перечитаних книг про мандрівників. Проте, доля правди в цьому все ж таки була. Адже ніхто до мене так не переймався дослідженням Городових луків, де я проводив увесь свій вільний
час, перебравшись через вузеньку річку Котелевку, що протікала змійкою повз городів і губилася десь там далеко. Зараз вже немає тієї ріки дитинства, яка зникла у результаті недолугої меліорації. Разом з нею зникло не лише все видове біорізноманіття, але й частинка мого дитинства. Спогади, що залишились, не можуть компенсувати враження від латаття білого, співу птахів, дивовижних ранків з поволокою туману, що рівномірно стелився над дібровами та річкою, кожного разу окутуючи ранковою прохолодою під час екскурсій. 
Першою найбільшою вдачею була знахідка гнізда сірого журавля, про яку в нинішній час більшість орнітологів можуть тільки мріяти. З різних літературних джерел мені було відомо, що цей птах надзвичайно обережний, сторониться людей, і влаштовує гнізда в самих важкодоступних місцях (набагато пізніше в цьому переконався, коли знаходив їх гнізда в Карельській тайзі в десятках кілометрів від людей). Знайдене мною гніздо здивувало всим: було першою серйозною знахідкою, своїм розміром (велика платформа серед мілководдя – більше 1 м в діаметрі з утрамбованої минулорічної водно-болотної рослинності, верхня частина якої на 50 см була вище води), розміром яєць – по 12 см у довжину (в кладці їх було два), і саме головне – місцем розташування (до найближчих людських осель – не далі кількасот метрів, щоправда їх розділяла вузька смуга вільх на заболоченій ділянці та городи). Одним словом – це було першим найбільшим моїм враженням та «відкриттям». Щоб не завдавати лишнього клопоту журавлям я більше не наближався до гнізда. Але, при будь якій нагоді спішив на віддалену ділянку луків, щоб пересвідчитись у їхній присутності, про що вони заздалегідь сповіщали голосами. Найбільшою нагородою для мене було успішне гніздування цієї пари.
Цікаві факти про розмноження: Журавлі – моногамні птахи, у яких пари утворюються на все життя. Відразу після прильоту в місця гніздування вони збираються у великі зграї, розподіляються на пари, і виконують шлюбний танок, що складається зі стрибків, змахів крилами, поклонів, гордуватих викроковувань та голосних криків. Часто в літературних джерелах можна прочитати інформацію, що журавлі будують гнізда на сирій землі. Це не зовсім відповідає дійсності. Переважно його оточує вода, що зберігає кладку від хижаків. У квітні або травні самка відкладає 2 коричневувато-зеленуватих яйця з бурими плямами. Батьки насиджують кладку змінюючи один одного: здебільшого самець вдень, самка – вночі. Птах, який не зайнятий насиджуванням завжди знаходиться неподалік гнізда, і, у випадку небезпеки, попереджає партнера голосом. Журавлі – виводкові птахи. Перші 2-3 дні їх пташенята проводять у гнізді, а потім батьки відводять їх у більш безпечне місце. Приблизно у 3-х місячному віці молодь стає на крило і разом з батьками переміщується до місць збору зграї, готуючись до міграції. Статевої зрілості журавлі досягають у трирічному віці. 
У результаті планової меліорації (осушення заболочених ділянок), яка інтенсивно проводилась не лише на Полтавщині у другій половині минулого століття, значні площі заболочених ділянок, на яких гніздились в тому числі й журавлі, – зникли. Прикро, але ці території, а разом з ними й сірі журавлі, втрачені назавжди. Відновити знищені біотопи вже ніколи не вдасться, навіть якщо ми цього сильно захочемо. Природа, на жаль, таких помилок не пробачає. 

Автор: Віктор Попельнюх