СТОРІНКА ЮНОГО НАТУРАЛІСТА

МОЇ ЮННАТСЬКІ УПОДОБАННЯ

Як відомо перше кохання залишає глибокий слід у свідомості людини. Навіть тоді, коли воно ніби пройшло та залишилось у далекому минулому, все ж періодично схлинає приємними спогадами та відчуттями. У моєму випадку перше кохання було зфокусоване на природу. Це й не дивно, оскільки все розпочалося в молодших класах, коли дівчата ще залишалися за полем мого зору як об’єкти дослідження. Закоханість у природу (безпосередньо у птахів) мабуть була справжньою та міцною, тому що продовжується упродовж усього мого життя.

Але, не дивлячись на те, що птахи мали пріоритет, у мене було широке коло уподобань, які стосувалися довкілля. Наприклад, ніколи не залишався байдужим до його забруднення. Пам’ятаю, як працівники сусідньої молочної ферми організували не санкціонований скотомогильник у сосновому лісі, зловоння від якого поширювалося на всі околиці. Це аж ніяк не співпадало з моїми уявленнями про чисте навколишнє середовище. Розмова з керівництвом ферми позитивного наслідку не мала, тому єдиний правильний вихід був знайдений – самостійно здійснювати захоронення за допомогою лопати. Напевно дорослі оцінили мої старання, зусилля та впертість, тому забруднення лісу через деякий час припинилися.

Тривалий час не менш важливою справою для мене та двох моїх друзів був пошук, розчистка та облаштування невідомих джерел, які невидимими струмочками стікали з-під Більської гори. Більшість з них так і залишались не відомими та не доступними для інших, хоча кожного разу вони вітали нас своїм дзюркотінням та прохолодною, чистою, живильною водицею.

Зима – особлива пора. Лише на перший погляд здається, що натуралісту немає чим зайнятись. Навпаки, саме взимку є можливість спостерігати за тваринами, які в теплу пору року, фактично, залишаються не видимими. Їх сліди на снігу – це відкрита книга з головоломками, що так хочеться розплутати та розгадати. Для цього потрібні лише лижі, рюкзак з їжею та сприятлива погода. Розплутувати хитромудрі петлі зайців, перипетії полювання вовків на козуль, лисиць на мишоподібних та зайців, переходи лосів та диких кабанів – це надзвичайно цікаво та захопливо. Настільки захопливо, що інколи схаменешся, коли вже сонце починає спускатись за горизонт. А в тебе в рюкзаку шматок смачного хліба з салом та гарячий чай в термосі. Що може бути краще, ніж така смакота після багатокілометрової втомливої дистанції з-поміж полів, лісів, схилів та ярів зимового морозного дня?

Птахам взимку також приділяв увагу, адже залишалися в наших краях осілі види, та ті, що прилітали з півночі. Для них я організовував масову підгодівлю, виготовляючи годівниці та розвішуючи їх у лісі на певних маршрутах. Мені пощастило – рідна тітка працювала на олійниці, тому проблем з соняшниковим насінням не було. Навіть експериментував – виготовляючи годівниці, які б не були доступними для горобців (вони й так їжу знаходять біля осель). Тому мої конструкції крутились, вертілись та перевертались, відлякуючи не бажаних гостей. Чітко пам’ятаю наше подвір’я, яке було вщент вкрите лушпинням соняшникового насіння, здавалося, що й снігу немає.

І ось вже весна. З прилітом птахів наче все оживає. Повсюди чути їх голоси. Незабаром розпочнеться розмноження. В цей період хочеться їм допомогти, особливо тим, які не будують власних гнізд, а влаштовують їх у штучних гніздівлях. Одного разу я й допоміг. Виявивши на подвір’ї нещодавно привезені татом дошки (які йому були вкрай необхідні для інших потреб), я всі їх перетворив на шпаківні. Ніколи не забуду його вираз обличчя, коли він побачив результат, повернувшись з роботи. Навіть слів ніяких не було потрібно. Але справа зроблена, і штучні гніздівлі ще довгі роки приваблювали птахів.

Автор: Віктор Попельнюх