Головна » 2019»Вересень»18 » ТУР ЄВРОПЕЙСЬКИЙ – ПРЕДСТАВНИК ВИКОПНОЇ ФАУНИ ТЕРИТОРІЇ НПП «НИЖНЬОСУЛЬСЬКИЙ»
12:48
ТУР ЄВРОПЕЙСЬКИЙ – ПРЕДСТАВНИК ВИКОПНОЇ ФАУНИ ТЕРИТОРІЇ НПП «НИЖНЬОСУЛЬСЬКИЙ»
Повідомлення I
Бик первісний, або Тур (Bos primigenius) — один із видів вимерлих диких представників роду бик (Bos), безпосередній пращур свійського бика. Тур був поширений в Європі, центральній і південно-західній Азії, північній Африці, де заселяв як ліси, так і степи.
Тур - велика тварина (жива маса тіла до 1200 кг, висота в холці — до 200 см), з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міцними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур відзначався великою силою, швидкістю, злим норовом.
В Україні населяв степи, лісостепи, мішані ліси і був мисливською твариною. Про поширення турів в Україні свідчать численні географічні назви (Турка, Турійськ, Турія), також є згадки у пам'ятках народної творчості.
Тур частина нашої історії, один із українських народних символів. Згадується в ряді художніх творів, народних казках, переказах та бувальщинах. Тур залишився у наших колядках, у весільних піснях. Роги давнього тура нерідко зустрічаються серед музейних експонатів. В давнину їх використовували як посуд або як духовий інструмент.
Ці могутні звірі були дуже рухливі і агресивні, нікого не боялися, при найменшій загрозі переходили в напад. Полювання на них без вогнепальної зброї завжди було надзвичайно небезпечним. У поселеннях стародавньої людини кісткових останків, наприклад, зубра було значно більше, ніж тура. Рев тура був гучний і страшний, на близькій відстані міг спричинити паніку серед людей.
У більш пізні часи полювання на тура розглядалася як щось видатне, рівне подвигу; здобуті турячі роги з гордістю виставлялися напоказ. Князі Київської Русі «пригощали» полюванням на турів східних послів. Володимир Мономах з гордістю писав, як його разом з конем тур двічі підняв на роги. У «Слові о полку Ігоревім » князя Всеволода називали «буй -тур» і « яр -тур» , бажаючи підкреслити його силу і крутий норов.
У Європі тур був звичайною твариною ще в X -XI століттях. Але поступово чисельність його поголів'я скорочувалася і через чотири століття зменшилося до небезпечної межі. До XVI століття тур уцілів лише в Польщі, де був узятий під охорону польськими королями.. Право полювання на тура зберігалося тільки для царюючих осіб, його незаконне вбивство каралося смертю. Нажаль ці заходи не допомогли. Наприкінці XVI століття тури зникли майже по всій Західній Європі і на Русі, лічені особини залишалися лише в Східній Пруссії та Польсько-Литовському королівстві. До початку XVII століття ця чудова тварина була повністю як вважається, винищена.
В 1627 році була зареєстрована загибель самого останнього тура європейського. Важко зрозуміти як сталося так, що такі величезні і могутні тварини вимерли. Причому останні з них загинули не від рук мисливців, а від хвороб. Деякі науковці схиляються до версії, що тур європейськийстраждав слабкою генетичною спадковістю, що і стало причиною його повного зникнення.
Я випадково дізналася, що у Київському Палаці дітей та юнацтва розпочала роботу виставка «Прадавній тур: минуле та сучасне», присвячена первісному бику (туру). На відкритті був присутній Вальтер Фріш, який виступає співорганізатором виставки, він є відданим прихильником биків. В 1981 році Вальтер першим почав повернення турів шляхом великого цілорічного випасу на великих сільськогосподарських угіддях. На виставці представлені: археологічні експонати прадавнього бика, збірний скелет тура, інформаційні матеріали, фотоматеріали. Відвідати виставку можна кожного дня до 12 грудня 2019 року.
Чому вимирали тури,якщо їм були зроблені досить гарні заповідні умови? Вчені припускають, що у ліс заходила худоба, а у турів не було відпорності від недуг, які переносила домашня худоба. Слабший імунітет. Була дуже невелика популяція, і через це вироджувався вид. Тур міг витримати відкритий двобій з людиною, а такої облоги не витримав. Але він залишився у наших колядках, у весільних піснях. Дуже багато згадок про нього у порівняннях.
Скажу чесно, лише погляду на фото вистачає аби зрозуміти, що з такою твариною краще було не зустрічатись. Його нащадки успадкували дещо м'якші, але ж ідентичні якості та риси характеру. Які так часто використовують в коридах. Іспанія зі своєю гарячою кров'ю та темпераментом не просто заради розваги влаштовують бої биків. Перш за все це символ героїчної історії країни. Корида — естетична потреба іспанців. Хоча, на мою думку, небезпечну сутичку з великою, розлюченою та рогатою твариною складно назвати естетичною потребою. Адже не одноразово по новинах можна почути про загибель матадора (тореро). Ще одним різновидом бою з биками є фестиваль Сан-Фермін. Це ще жорстокіше, ніж традиційна корида. Розлючені бики біжать по вулицях міста, а найсміливіші глядачі залишають свої загорожі й починають біг разом з ними. Як на мене — шаленство.
На думку дослідників турів не так знищила людина через полювання, скільки через знищення його ареалу проживання. Уже у XVI столітті це були дуже рідкісні тварини. Зараз ще збереглася Біловезька пуща на межі Білорусі та Польщі, де вціліли зубри. Останнє місце, де були зафіксовані тури – Якторовська пуща, яка колись існувала десь 60 кілометрів на Захід від Варшави. Був такий австрійський дипломат Зиґмунд Герберштейн, який з’їздив до Московії, а потім видав свої записки про цю подорож. Його шлях пролягав через Польщу, і коли він гостював при дворі польського короля, то його запросили на полювання на турів. Герберштайна дуже здивувала ця тварина, бо тоді в Європі вже плутали зубра з туром, по суті, тура вже не знали. У 1549 році він видавав свої записки, і помістив окремо малюнок тура, окремо зубра і підписав: «Я є тур, неуки зубром мене називають».
Bos primigenium- величний пращур свійського бика. Сучасна велика рогата худоба походить саме від цього предка. Звертаючись до української символіки, хотілося б відзначити те, що тур- один із українських народних символів. Він згаданий у народних казках, переказах. Не дивлячись на те, що тварина давно вимерла, він зустрічається до цих пір у піснях, билинах і обрядах. Так, наприклад, тур зображений на національному гербі Республіки Молдова, на гербі Литви, а також на гербі міста Турка Львівської області.
В даний час стадо таких «відновлених» турів живе в Мюнхенському зоопарку. Правда, зоологи ніяк не можуть домовитися чи вважати цих тварин дійсно турами, або просто туроподобной породою худоби. Офіційно вони називаються «тур оновленому ний, або тур Хека». Але про випуск їх в природу поки ніхто не думає. Ці тварини агресивні, але страх перед людиною, притаманний кожному дикій тварині, у них відсутня.
Загибель останнього тура датується приблизно 1627 роком. Здавалось би, на цьому можна було б поставити крапку в історії тура. Але у 20–30-х роках минулого століття вона набула несподіваного продовження. У Німеччині тоді якраз панувала мода на все расово чисте. Двоє братів, Хайнц і Люц Геки, палкі прихильники нацизму, взялися за відтворення турів. У зоопарках Мюнхена та Берліна вони почали схрещувати ті породи великої рогатої худоби, які, на думку братів, зберегли найбільше рис дикого бика. Однак ані розміру тура, ані величини його рогів — що їх так яскраво змальовано в давніх описах — досягнути не вдалося. У наукових кругах поставилися доволі скептично до цих експериментів. Виведену Геками породу в ліпшому разі називають "новий тур", частіше ж просто та невибагливо: "корова Гека". Сьогодні побачити її можна в деяких європейських заповідниках. У Франції, наприклад, існує навіть "Ферма турів", де розводять цих тварин і показують наївним відвідувачам. Чому наївним? Бо справжні тури вже давно вимерли. Дуже шкода, що таке сталося із цими могутніми тваринами, та що ж зробиш? Мамонти теж колись спокійно мандрували земними просторами, і в одну мить — льодовий період — втрапили у халепу, з якої їм, нажаль, так і не вдалось врятуватися.
Це правда, що в честь цих могутніх тварин називали великі поселення. Наприклад Турка- це велике, красиве, гірське місто, Львівської область. Мої батьки родом саме звідси і коли ми приїжджаємо до бабусі в гості, я будучи дитиною часто питала в неї в честь кого так назвали місто. Тому бабуся мені охоче розповідала все, що зв'язано з цим питанням. Як виявилося, що ця територія була ареалом проживання для тура європейського - це величезний бик, який нікого і нічого не боявся, місцеві люди вважали його покровителей гірських земель, тому щоб не гнівити турів вони називали свої поселення в їхню честь. І нажаль ці тварини вимерли і причиною цьому була, як більшіть вважають, слабка генетика та імунна система, яка не справлялася з більшістю хвороб. З туром зв'язано дуже багато історій, які мені розказувала бабуся, і як не дивно моєю мрією дитинства було хоч раз побачити цього величного первісного бика. Але в наш час це нереально, хіба з розвитком генетики можливе повернення тура європейського.
Цікаво, що голландська екологічна організація «Фонд Таурус» намагається шляхом зворотнього схрещування примітивних порід європейської худоби отримати тварину, яка за своїм зовнішнім виглядом, розміром і поведінкою буде відповідати вимерлому туру. В рамках цього проєкту, спільно з організацією «Європейська дика природа», тварини будуть використані для збереження цінних природних лук в країнах Центральної Європи. Ще один проєкт реалізується в Польщі. Вчені для клонування вимерлої тварини мають намір скористатися ДНК, що збереглася в кістках з археологічних знахідок. Проєкт підтримується польським Міністерством охорони навколишнього середовища.
Найдовше дикі бики втрималися у Польщі. На зламі XVI–XVII століть вони лишилися тут тільки в одній місцевості — Якторовській пущі, за 60 км на захід від Варшави. Останні стада турів потрапили під пильну увагу королівських адміністраторів: протягом 70 років було проведено десять ревізій. На початку XVI століття в околицях пущі оселили спеціальних королівських ловчих, що мали пильнувати турів і ліс, у якому ті водилися. А місцеві селяни зобов"язані були збирати сіно з довколишніх лук і возити його до пущі, аби взимку підгодовувати стадо. Попри таку опіку, кількість тварин неухильно зменшувалася. Імовірною причиною було браконьєрство, а частково недуги, що їх переносила свійська худоба, яка іноді заходила глибоко в ліс і парувалася зі своїми прародичами.
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
Повідомлення I
