І ЩЕ ДЕЩО ПРО СОВ

Просто взяти і перервати серію публікацій про сов – не справедливо. Хоча ця обставина й викличе порушення хронології у моїх записках натураліста, проте, сподіваюсь, що аж ніяк не вплине на зацікавленість тих, хто постійно читає мої публікації. Вважаю, що головне не хронологія, а мої відчуття та змога передати їх читачам. У наступних публікаціях я ще повернусь до «конкурсу краси серед українських птахів», і до студентських років з цікавими пригодами, що їх супроводжували.

Так трапилось, що з совами були пов’язані певні періоди мого наукового життя. Чому наукового? Для себе я вирішив, що період захоплення птахами у шкільні та студентські роки відношу до натуралістичного, а після того, як почав працювати орнітологом на посаді наукового співробітника у «Нижньосвірському» природному заповіднику (на північному заході Росії) – до наукового, адже моя безпосередня робота була пов’язана саме з науковими дослідженнями (як потрапив у заповідник – особлива історія, про яку напишу згодом).

У заповіднику я працював на Ладожській орнітологічній станції, яка була знаменита не лише на теренах тоді ще Радянського Союзу, а й знана європейськими, американськими і навіть японськими орнітологами. Основний її профіль – дослідження міграцій птахів (детальніша інформація буде в наступних публікаціях). Зазначу лише, що пріоритетом у вивченні міграцій були горобцеподібні, а сови та інші представники пташиного царства вивчались попутно. Пригадую декілька цікавих епізодів, пов’язаних із совами. Нам, молодим та амбітним науковцям, було цікаво знайти нові, не традиційні способи відлову птахів з метою кільцювання (традиційний спосіб – відлов птахів за допомогою крупногабаритиних ловушок (фото) та так званих японських павутинних сіток). Як альтернативний нами був застосований інший метод – відлов на голос гризуна (миші) під час осінньої міграції сов, коли проліт був найбільш масовим. Для цього використовувались гумові дитячі іграшки зі свистками, що за звучанням дуже нагадували голос гризунів. Дійство відбувалось вночі у межах крупногабаритної ловушки. Періодичними натисканнями на іграшку заманювали у неї сов, де й відловлювали їх за допомогою сачка (головне не потрапити під кігті – основну зброю цих птахів). У такий спосіб за одну ніч вдавалося піймати до десятка птахів. Основними об’єктами нічного полювання були – сичик волохатий, сичик-горобець, рідше довгохвоста та болотна сови.

Ще один дуже оригінальний спосіб, яким мені вдавалось ловити одну з найбільших сов – бородату за допомогою мотузки та шматка ганчірки. В один із років ми прибули на орнітологічну станцію досить рано, коли ще не зійшов повністю сніг. Мене з колегою здивувала присутність кількох сов бородатих, які цілими днями сиділи нерухомо на стовпах і лише своїми величезними очима розглядали нас, не прошених гостей. Місцевий інспектор, який постійно проживав на станції, розповів цікаву історію про те як минулого року кролі, яких він утримував, опинились на волі та безконтрольно плодились. Жили вони під чисельними господарськими спорудами, тому всіх виловити не вдалось. Взимку йому на допомогу «прийшли» сови, які почали інтенсивно полювати на цих тварин. До весни основне поголів’я кролів було знищене, тому на час нашого приїзду в околицях затрималась лише пара бородатих, що були явно голодними. Тоді й виникла ідея спробувати їх відловити за допомогою мотузки та ганчірки, яка б імітувала здобич. А для того, щоб привести її в рух, потрібно було лише бігти повз стовпа. Зробити це було не складно, оскільки вдень яскраве сонце розтоплювало сніг, а вночі він підмерзав настільки, що на ранок утворювався наст (бігти було легко). І спрацювало. Відловили їх по черзі. Птахи жадібно кидалися на рухомий об’єкт, сподіваючись на поживу. Увіп’явшись мертвою хваткою гострими кігтями у ганчірку, сови аж ніяк не хотіли її відпускати, залишалося лише підтягнути мотузку.

Автор: Віктор Попельнюх