ЗАПИСКИ НАТУРАЛІСТА

СУПЕРМОДЕЛІ СЕРЕД УКРАЇНСЬКОЇ ОРНІТОФАУНИ

(продовження)

Як і обіцяв  – продовження слідує, адже зупинятися лише на п’яти видах не справедливо. Проте, підбір претендентів у номінацію «найкрасивіший», що зазвичай визначається за яскравим оперенням – не така вже й легка справа. Дійсно, з топ-п’ятіркою, з якою ми познайомились у попередніх публікаціях, змагатись іншим видам практично не можливо. Напевно все ж слід визнати, що вони кращі з кращих, а інші лише дещо поступаються їм. Прийняття рішення про те з кого розпочати було не простим. Після тривалих коливань вирішив, що синьошийка заслуговує першою продовжити галерею українських птахів, які вирізняються особливо яскравим оперенням. Але це не значить, що вона найкрасивіша з другого ешелону видів, які будуть вам пропонуватись у моїх записках. Просто з цим видом мене пов’язує давнє знайомство, ще зі студентських років, коли тільки розпочинав перші спроби фотографа-анімаліста (від латинського «animal» – тварина, фотограф тварин). Одним з перших об’єктів була саме синьошийка, гніздо якої знайшов на заплавних луках в околицях Котельви, де й розпочався мій шлях натураліста в шкільні роки. Гніздо знайшов випадково. Просто помітив яскравого самця з кормом у дзьобі, який і «вказав» на нього. Гніздо розташовувалось в ніші під коренем велетенської верби. Зверху воно було замасковане травою, тому знайти його навіть випадково було практично не можливо. Ось так вперше я й познайомився з цим видом. Безумовно була фото сесія, яка виявилась досить вдалою (як для початківця). Отримав масу задоволення та цікаві кадри самця та самки, відзняті на слайдову плівку. До недавнього часу в українській науковій літературі синьошийку називали варакушкою (російська наукова назва). Назва виду походить від слів «враки», «враль», що в українській мові означає – «брехня», «перебріхувач». Це дійсно так, адже синьошийка відноситься до видів-пересмішників, що вміють копіювати голоси не тільки інших видів птахів, але й інші звуки, які вони чують у природі (свисток потяга, гавкіт собаки тощо). І не лише цим вона цікава. Наприклад, у межах ареалу виділяють до десяти підвидів, що відрізняються між собою поширенням та деякими відмінностями в забарвленні оперення, зокрема кольором плями на горлі. Зокрема в Україні зустрічаються Luscinia cyanecula (з білою плямою на голубому фоні оперення горла), L. svecica та L. Volgae – з рудою, а також трапляються гібриди на межі гніздування підвидів у яких вона чітко не виражена. Знайшовши слайди більш ніж 35 річної давності виявив, що пляма на горлі самця специфічна, розділена навпіл – зверху вона коричнева, а знизу біла, що може вказувати на гібридизацію. У виду чітко простежується статевий диморфізм. На відміну від самця, самка не має на горлі яскраво-синьої плями.

Автор: Віктор Попельнюх