П`ятниця, 29.03.2024, 13:36Головна | Реєстрація | Вхід

Форма входу

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 631

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук

Календар

«  Березень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Архів записів

Друзі сайту

Головна » 2018 » Березень » 7 » ЗАПИСКИ НАТУРАЛІСТА
08:37
ЗАПИСКИ НАТУРАЛІСТА

«ГОЛОД НЕ ТІТКА» АБО УРОКИ ВИЖИВАННЯ

       Поїздка до Чорноморського природного заповідника у студентські роки була для мене чистою авантюрою. Це зараз, в еру новітніх комунікаційних технологій, всі питання вирішуються дуже легко та швидко. А тоді, у 80-і роки минулого століття, можна було сподіватись хіба що на поштових голубів (це якщо швидко). Звичайне ж листування займало довгоочікувані тижні. Але які тижні? Рішення спонтанне, тому реалізуватись повинно негайно. Вже не пам’ятаю деталей, які спонукали мене на поїздку – чи вдала польова практика з зоології хребетних тварин в Лучках після другого курсу, чи проведені декілька місяців на цьому біостаціонарі в якості охорони і робочої сили (в той рік декан нашого факультету Андрій Потапович Каришин залишив нас трьох одногрупників під час літніх канікул), чи ще щось. За півтори тижні до кінця літа, без будь яких домовленостей з приймаючою стороною, я відправився у м. Гола Пристань (Херсонська обл.), де розміщувалась адміністрація заповідника. На той час сподівався, що цього достатньо – лише приїхати і все. Мій приїзд, та ще й у п’ятницю був немов сніг на голову. По-перше – директора заповідника Валерія Маяцького не було (приймав болгарську делегацію), по-друге – приїзд без попереднього погодження не практикувався; по-третє – кінець робочого тижня, попереду вихідні дні. Але мені пощастило. Моєю зухвалістю та безпосередністю пройнялася дружина директора, яка крім того, що поселила в кімнаті для приїжджих, запросила в гості до них на вечерю. Це було так мило! Подружжя виявилось напрочуд привітним та гостинним. А вже в понеділок мене відправили на самий дальній кордон, що знаходився на березі Ягорлицької затоки Чорного моря на відстані 75 км від районного центру. Везли старезним «Уазом», який довго пихтів піщаним бездоріжжям. Господарями кордону виявилось молоде подружжя, яке тут проживало досить усамітнено (до найближчого поселення людей було декілька десятків кілометрів). Нагадаю, що це був кінець серпня, тому господарі вирішили відвезти свою дитину до батьків у школу після тривалих літніх канікул, а мене, практично через день після приїзду, залишити на господарстві. Варіантів не було, нічого не лишалось як погодитись. У мої обов’язки входило оберігати кордон, а також доглядати господарство – зокрема корову з телям. Хоча я хлопець сільський, проте батьки ніколи вдома корову не тримали, тому не мав поняття, що з нею робити. Вірніше теоретично знав, але практично ніколи цього не робив. І ось настала мить, коли довелось вперше в житті доїти. Піймав я ту корову, прив’язав до штакетини, дав їсти нарізаних кавунів, ну і почав щось на кшталт процесу доїння, притиснувши її головою до паркану. Тоненькі цівки, які з великими потугами інколи вдавалося добути, потрапляли куди завгодно, але не у відро. Найбільше вони влучали в рукава. Корова, з’ївши смаколики, спочатку спокійно стояла біля паркану, а потім почала дивно зиркати своїми великими очима на мене немов запитуючи «що проблеми, ти ще довго мене смикатимеш»? Я зрозумів, що дояра з мене не вийде, потрібно прийняти якесь інше рішення. І я його знайшов. У цьому мені допомогло теля. Свої повноваження я передав йому, але для цього довелось його піймати і звільнити від «їжака», який висів у нього на морді (таке «спорядження» виготовляють наприклад зі смуги товстої гуми або іншого жорсткого матеріалу в який забиті невеликі цвяхи, які тирчать на зовні, що не дає можливості теляті випивати у корови молоко, колячи їй вим’я). Це питання я вирішив, але залишився фактично без їжі, оскільки в моєму харчовому раціоні основна ставка робилась саме на молоко. Декілька днів без нормальної їжі знову змусили приймати рішення. Рушниця в єгеря була, але в заповіднику полювати заборонено. Рибалка – не вихід, адже Ягорлицька затока дуже мілководна. Для того щоб хоч якось скупатися потрібно було йти сотні метрів. Тай й риби я не бачив, лише численних медуз, які в якості гастрономії аж ніяк не підходили. І все ж таки вирішив іти на полювання, але без зброї. Правду в народі говорять «Голод не тітка», захочеш їсти – знайдеш спосіб її здобути. Я знав з книжок, що в екстремальних умовах людина може проявляти надзвичайні здібності. Саме на це я покладався. Вирішив пройтися мілководдям, зранку там бачив диких качок. На що сподівався не знаю. Мабуть інстинкт мисливця, якийсь десь там проснувся та голодний стан молодого ростучого, до того ж студентського організму, кликали вперед. Пару крижнів помітив здалеку. Прямо на них іти не став, злякалися б. Пішов зигзагом, контролюючи їх лише боковим зором. Самець відчув щось не ладне – відплив далі на відкриту воду. А самка якось так непомітно сховалася під осоку, яка рясно нависала над водою. Не кваплячись, здійснюючи зигзагоподібні рухи, намагаючись не плескати водою, обережно почав наближатися до її схованки. Серцебиття прискорилось, як на першому побаченні. Відстань повільно скорочувалась. І в ту саму мить, коли я вже знаходився на відстані витягнутої руки – самка почала з шумом злітати. Проте інстинкт не підвів. Машинально я зробив різкий випад вперед і практично вже в польоті схопив качку. Шансів у неї не було.

     Сонце сідало швидко, на зміну надокучливим ґедзям з’явились комарі, але ніщо не могло зіпсувати той незабутній вечір біля багаття з підсмаженим трофеєм.

Автор: Віктор Попельнюх.

Переглядів: 499 | Додав: ksysha | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 9
9 tatjanaisackova  
Я по-доброму заздрю Вам, адже зараз наші історії про студентське життя не варті і маленької частинки цієї
Було дуже цікаво прочитати!)

8 karinasonnik  
Як то кажуть: "Голод - найкращий кухар". І дика качка смакуватиме, в такій ситуації, як найліпший делікатес biggrin А який життєвий досвід з коровою! Мабуть теля було на "сьомому небі" від щастя! biggrin

7 polebkakhomenko1  
Як чудово коли людина живе з пригодами на кожному кроці. Приємно читати такі розповіді, які захоплють і читаються на одному подиху. Хіба погано,що з вами таке трапилось? Можливо в той момент вам було тяжко, але на все життя запам'ятали таку ситуацію.

6 yulia99loziuk  
Доволі цікава і захоплююча історія. Було дуже цікаво читати історію з вашого життя. І на що ви тільки були здатні...

5 sandro19021999g  
Цікава, а інколи і кумедна історія. Але вона в котрий раз підтверджує те, що в екстримальних ситуаціях людина здатна на все. Напевно кожен у своєму житті повинен побувати у схожих ситуаціях, навчитися зважувати всі за і проти, вирішувати проблеми та приймати рішення.

4 mrs_siryachenko  
Історія дуже повчальна та цікава, вказує на те, що з любої ситуації є вихід. Ви, як істиний чоловік, приймали певні рішення. Знайшли оптимальне вирішення проблем (та й телятко, мабуть було дуже задоволене!).

3 uriypyschyta  
Ця історія вчить нас виживати у складних умовах,тепер коли буду йти в похід матиму на увазі вашу історію. Бо вона багато чому навчає. Було б цікаво дізнатися ще якісь історії,які знадобляться у майбутньому.

2 luzovicsnizana  
Студенські роки видалися дуже цікавими та пригодницькими.Вам можна написати декілька книжок з такими розповідями.

1 aulko99  
Екстремальна у Вас видалася поїздка, але по своєму цікава. Коли людина сам на сам з дикою природою, це завжди захоплююче. Будь ти на риболовлі, чи на полюванні здобич приносить неймовірне задоволення, вона має неперевершений смак. І все таки, чим же закінчилася ваша мандрівка, чи досягли для себе певних наукових цілей та результатів?

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024 | Конструктор сайтів - uCoz