Саме в цей час на дорогу вискочила ведмедиця і не бігла, а просто «летіла» в мою сторону, грізно мотаючи головою з широко розкритими очима та пащею, з якої летіли бризки слини. Оголені біло-жовті ікла, виблискували на сонці немов кинджали. Пісок, що летів з-під широко розставлених передніх лап та приголомшливе ричання, значно підсилювали ефект погрози. Вірніше це вже була не погроза, а загроза, яка реально надімною нависла. В цю мить чомусь промайнуло все моє коротке молоде життя, і спав на думку знаменитий фільм «Собака Баскервілей», коли дог з намазаною фосфором мордою, важко дихаючи, грізно насувався на свою жертву. Вражаюча задумка режисера. Але мої реалії були не кіношним сюжетом.
Скоріше за все рефлекторно, я запустив на зустріч ведмедиці з криком свій велосипед. Вони зустрілись десь напівшляху, який розділяв нас. Трапилось так, що в цей момент велосипед якимось чином став боком до неї, і вона по-інерції влетіла в раму, перечепилася і впала мордою в пісок. Оторопівши від несподіванки, ведмедиця була змушена п’ятитись у зворотному напрямку, намагаючись звільнитися від перешкоди. І це їй вдалося, але на велосипеді знаходився мій одяг. Очікування подальшої розв’язки були нестерпними, оскільки я залишився майже роздягненим, тому став бажаним об’єктом для комарів, що відразу прийнялися мене «з’їдати». Але що таке комарі, у порівнянні з даною ситуацією! Я чув як неподалік налякана самка з риком ламає кущі. Тому поставив собі запитання, коли оговтається, що робитиме вона, а головне – я? І все ж вдалося дочекатись тієї миті, коли ведмежа злізло з дерева і зникло в хащах. Згодом, прийшовши до тями, підібрав велосипед, який як не дивно, практично не був ушкодженим, та виміряв відстань, що залишалася між мною та ведмедицею – всього 4 метри. Враховуючи те, що ведмідь може догнати коня, який біжить зі швидкістю до 70 км/год., і одним ударом здатний зламати йому хребет – я був на відстані одного стрибка, коли б не велосипед, який, фактично, мене і врятував. (продовження буде)
Мабуть все життя промайнуло в той момент перед очима,не знаю що я б робила в такій ситуації,мабуть просто бігла куди очі бачили або від переляку зупинилось серце,дуже страшно попасти в таку ситуацію.Зацікавлено і схвильовано чекаю продовження..
Така складна ситуація, адже не можна передбачити, що буде далі. Тварини вони такі, ніколи не знаєш, що в них на думці. Добре те, що добре завершується і я сподіваюся на "happy end" цього пригодницького сценарію.
У вас просто талант до написання пригодницьких історій! Сюжет дуже захоплює та інтригує, постійо хочется дізнатись що ж трапилось потім. Звісно, ситуація м"яко кажучи страшна, не кожен зможе заспокоїтись та робити такі дії, які збережуть життя. З нетерпінням чекаємо продовження, дуже цікаво чим все завершилось!
Дуже захоплююча історія,ніби читаєш якийсь пригодницький роман з неймовірним сюжетом. Життя непередбачуване,сповнене пригод і небезпек,і щасливий кінець не завжди трапляється,як це часто буває у книгах.Під час кульмінаційного моменту хвилювання за головного героя (за вас)досягає максимуму,а головне - цікавість(чим же це закінчиться?).Ви однозначно щасливчик.
В нашому житті ,все не просто так Тому я в таких ситуаціях ,просто кажу дякую долі,за те що,все сталося саме так А такі ситуації,відіграють велику роль на подальшому житті ,а саме,ми стаємо стійкіші до проблем,не звертаємо уваги на дрібні речі..
Після того , як прочитала статтю, поділилася цією історією зі своїм дідусем. А він розповів мені про свою зустріч з ведмедем. 1965 року мій дідусь, навчаючись ще в 10 класі,отримав путівку до Тресколу, це село в Ельбруському районі Кабардино-Балкарії, воно розташоване у верхів’ї Баксанської ущелини. В цій місцевості чудовий сосновий ліс, протікають джерела та струмки з талою льодовиковою водою. Недивно, що місцеві жителі будували невеличкі баньки саме в цих лісах, неподалік струмків. Тож мій дідусь йшов по воду. Шлях пролягав повз зарослі дикого малинника. Ось тут дідусь і побачив лінивого косолапого, який ніжачись в промінні сонця, однією лапою нахиляв паростки малини та куштував її. За словами дідуся чи то ведмідь його не побачив, чи то малина була така смачна, але йому тихцем вдалося повернутися до друзів.Колислухала розповідь дідуся й сама пригадувала цю місцевість, адже у 2015 році теж побувала на Кавказі. По дорозі на Ельбрус ми зупинялися в цій ущелині біля схожого гірського струмка, куштували талу воду. Екскурсовод звернула нашу увагу на подертий стовбур сосни, тим самим попереджаючи про можливість зустрічі з хижаком. Тож після подорожі в мене залишились враження не лише про підйом на снігову шапку величного Ельбрусу,а й про можливу зустріч з ведмедем.
Я вообще поражаюсь таким вот историям...Они очень волнительны...А сама я,то даже не знаю ,что я бы делала в данной ситуации...Бежать-я не спортсменка Я бы на месте разрыв сердца получила бы...
Дуже цікава історія! А ще більше фінал...! Але це може статися з кожним ,і тому потрібно знати що робити в цій ситуації, для мене ця історія була повчальною!
Не дивно , що ведмедиця кинулася до дерева , адже вона залишала свого малюка. Але побачивши це все наживо робити швидкі раціональні рішення, які рятують життя - це просто нереально... Це дуже захоплююча історія яка ще й написана дуже цікаво! Наче її писав професіонал !
Я бы на месте разрыв сердца получила бы...
