Прокинувся я зненацька від характерних звуків на піску, які повільно наближалися в мою сторону. Починало світати. Через невелике оглядове вікно намету помітив того, кого побачити в мої плани не входило. Це був він – господар тайги. На фоні високого світло-голубого неба, яке сильно контрастувало з темною водою, виднівся силует, сплутати який не можливо було ні з чим. Втішало одне, що він без потомства, і я не з велосипедом посеред дороги, а в «надійній» схованці. Тим паче, що намет зі мною, у порівнянні з делікатесом, який його привабив – ні в яке порівняння не йшло. Але на той час я ще не знав, що то був не старий обережний ведмідь, а молодий, допитливий. Тому, ситуація змінилася не на мою користь. Я вже не був таким впевненим у надійності схованки. Цікавість молодого ведмедя взяла гору, і він почав обстежувати околиці, рухаючись по-колу. Як не дивно мій намет опинився на його шляху. Його близьку присутність відчув відразу ж як щойно перша розтяжка, обірвана хижаком, ослабила один з кутів намету. Робота серця, звісно ж мого, прискорилась, вкинутий у кров адреналін змушував його пульсувати з прискоренням. Коли була зірвана друга мотузка – стало моторошно, адже я чув з якихось декількох десятків сантиметрів як ведмідь втягує ніздрями повітря. Дві палки та штатив з фотоапаратом, ще якось утримували загальну конструкцію моєї схованки. Невизначеність гнітила. Адже ти немов сліпий, навіть не підозрюєш, що може трапитись в наступну мить. Я вважав подію з велосипедом чимсь захмарним, але в цій ситуації зрозумів, що невизначеність – це найстрашніше, що може бути. Адже коли перед тобою віч навіч небезпека – можна приймати якісь дії, а якщо ти опиняєшся в нинішній ситуації – ти безсильний.
Сонце визирнуло зненацька. Різко пожвавішали птахи, які сонливо перекликалися в передраннішній тиші. Можливо саме це змусило ведмедя ретируватись. Не зважаючи на пригоду, яка щойно трапилася, мені вдалося того ранку познімати хоча й не орланів, а лише круків, все ж, з огляду на пригоду, ранок вдався.
Просто так свавілля ведмедя залишити не міг, тому вирішив з ним поквитатися. Наближаючись на тракторі майже наосліп до місця пригоди ще затемна наступного дня, я помітив тінь, яку з нічної пітьми вихопили фари, ввімкнені в останню мить. То був він. Ведмідь намагався відтягнути залишки лося в кущі. Як відомо свіже м'ясо вони не люблять, а полюбляють з душком. Так от, заставши зненацька хижака, почав ганятися за ним пляжем. Оскільки я був за кермом Т-16, який міг фактично розвертатися на місці, вдавалось мені це не погано. В якусь мить навіть здалося, що ведмідь зі мною бавиться, адже легко міг втекти в ліс. Можливо не хотів дармове м'ясо залишати? Звісно ж у мої плани не входило причинити шкоду тварині. Але поквитатися за пережиті страхи хотів. До того ж я не міг просто так залишити м’ясний трофей, сподіваючись його ще використати. В той день на декілька днів мені потрібно було від’їхати на центральну садибу заповідник, тому прийняв рішення сховати тушу лося на дереві, затягнувши його через товсту гілку трактором за допомогою канату. Повернувшись назад через деякий час, замість туші я знайшов лише кістяк. Наблизившись до дерева все зрозумів. На стовбурі були численні сліди від кігтів. Нічого дивного в цьому не було, адже молоді ведмеді до 3-х річного віку, які називаються пестунами, вправно вміють лазити. Для нього ця перешкода не стала нездоланною. Відверто кажучи, я радий був за нього і за себе, адже зустрічі з хижаками, тим паче такими, часто закінчуються трагедією.
Мені дуже подобається, як Ви описуєте пригоди із свого життя. Обожнюю уявляти себе в тих історіях про які Ви розповідаєте, а особливо про тварин, і поміркувати, що ж я могла б зробити опинившися в такій ситуації. Ви напевно дуже любити свою роботу, так як ризикуєте своїм життям і здоров'ям. Полюбляю історії що мають щасливий кінець.
Ця бувальщина із життя науковця-біолога вкотре потверджує думку: всупереч тому, що людина є істотою розумною, проте жива природа часом підкидає їй такі випадки, з котрих вона не завжди виходить переможцем.
Дуже захоплива історія! От тільки шкода, що наземлях України, за даними WWF, залишилось лише приблизно 300 особин бурих ведмедів. Створено чимало проектів, наприклад: «Співіснування заради збереження» «Transgreen», «Життя великим хижакам Європи». Вони спрямовані на захист бурих ведмедів, а також містять пункти щодо впровадження серйозних покарань за браконьєрство на законодавчому рівні. Задля цих цілей WWF Україна, разом з Міжнародним благодійним фондом «Save Wild», створили притулок «Біла Скеля», що знаходиться під Житомиром. Максимальна кількість тварин у притулки дорівнює п’яти, адже один вольєр займає територію розміром приблизно 1 гектар. Визволені з неволі ведмеді забезпечені повною реабілітацією, медичним оглядом, що включає навіть УЗД та огляд стоматолога. За тваринами дбайливо доглядають кіпери. Вони прибирають, годують, спостерігають та створюють іграшки й різні конструкції для своїх підопічних.До речі, до Дня дикої природи, що святкувався 3 березня, був запущений ще один проект, спрямований на привернення уваги до проблеми зникнення бурих ведмедів. Він мати назву «Квантовий стрибок ведмедя». У ньому бурого товариша зобразили в трьох найпопулярніших образах героїв масової культури — Росомахи, Мардж Сімпсон та єдинорога. Ви можете запитати, що спільного вони мають і я вам відповім. Ведмеді - «спеціалісти» в дряпанні дерева своїми неперевершеними пазурами. Водночас вони - дбайливі, ніжні матусі, які виховують потомство самотужки (найчастіше самець не бере участі в виховному процесі). І звичайно - це дуже унікальні жителі нашої країни, що нині мають статус «Вид на межі зникнення».
Які там американські горки і катапульти? Ви про що? От де справжній адреналін!!! Сам вигляд дикого звіра - лякає до тремтіння кісток, не говорячи вже про сутечку з ним. Якось трохи моторошно стає. З екранів наших моніторів ведмедики такі милі, але це лише на перший погляд. Після перегляду фільма "Выживший",де мого коханого Лео розтерзав бешенний ведмідь я швидко змінила свою думку.
Тепер всі знають кінцівку такої цікавої історії. Невизначеність досить складно пережити,коли не знаєш чого очікувати і що буде далі, але Ви це витримали, і дуже добре, що все так закінчилось.
Як завжди інтригуючий початок та щасливий кінець! Люблю такі історії, у яких все добре закінчується. Почитавши такі веселі історії, починаєш цікавитися більше поведінкою хижаків, щоб хоч трохи застрахуватися у непередбачуваній ситуації. Звісно, "народитися у рубашці" —це бездоганна розкіш, але ж така нагода, безперечно, випадає не завжди та не кожному. Я є цінувальницею подорожей, мандрівок, ночей під відкритим небом, польових наметів... Саме тому такі знання важливі, хтозна що тебе чекає завтра у сутінках. Отож, хижаки, зокрема ведмеді характеризуються деякими особливостями, знаючи які можна в деяких випадках врятуватися з небезпеки. А саме: хижаки бояться вогню та диму, різких та сильних звуків.Тому, якщо є можливість, ці способи доцільно, скажемо так, можна використовувати. Але що робити, коли під рукою немає ні мікрофона, ні труби, ні запальнички, ні навіть сірників! Безумовно, краще не зустрічатися з хижаками взагалі. А за таких несподіванок, які так яскраво описано, кожний образ ніби викристалізований, сповнений соком наснаги, якщо таке трапляється залишається сподіватися тільки на волю випадку...бо втекти майже неможливо, навіть високе дерево наврядчи врятує. Проте все-таки, якщо усе має благополучний фінал — це незабутній адреналін!
