БУДНІ НАУКОВЦЯ

Про перші враження перебування на території Нижньосвірського заповідника розповідав у попередніх публікаціях. Але, як завжди, вони відступають на другий план, і розпочинаються будні науковця, на посаду якого я був зарахований. У мої обов’язки входило вивчення орнітофауни заповідника, проведення обліків птахів під час міграцій, зокрема водоплавних, та участь у забезпеченні масових відловів пернатих з метою кільцювання. Це, що стосується загальних питань з організації моєї орнітологічної роботи вцілому. Але був ще один аспект, який стосувався персональних досліджень, адже кожен науковець спеціалізувався на конкретній своїй тематиці. З ним було не так просто, оскільки традиційно склалося так, що коли науковець тривалий час займається якоюсь проблематикою, то іншим, без його дозволу, в цьому напрямку працювати практично не можливо, особливо початківцям. Коли я почав цікавитись, які ж теми «вільні», то дізнався, що «розібрано» практично все, ну хіба що залишились очеретянки – маленькі, сіренькі, розміром з горобця, які мешкають в заростях кропиви та очерету. Оце і вся перспектива!

Очеретянки, так очеретянки, вирішив для себе. Звісно ж про них я дещо знав, в Україні доводилось зустрічати деякі види. На моє запитання, а чому ніхто ними не займається, отримав дуже просту та лаконічну відповідь – дізнаєшся. Дізнався досить швидко як тільки приступив до досліджень. Вірніше не під час самих досліджень, а вже на етапі підготовки до них. Як відомо, будь яка більш-менш серйозна наукова робота передбачає підготовчий період, визначення мети та завдання досліджень. Для цього потрібно було дізнатись, що з цього приводу зроблено світовими науковцями. Не буду зупинятися у який спосіб доводилось отримувати їх напрацювання, це окрема історія. Нинішнім дослідникам, за наявності міжнародної павутини, зробити це дуже легко, а у 80-х роках минулого століття такої можливості не було. Це все одно, що порівнювати кам’яну та металеву сокири.

На той момент в Західній Європі міграції очеретянок Роду Acrocephalus вивчили досить добре. Тому, у травні 1981 року ЭУРІНГ ( Європейський союз з кільцювання птахів ) запропонував національним центрам кільцювання Східної Європи спеціальну програму стосовно деяких видів, в число яких увійшли і очеретянки. До реалізації проекту «Acrocephalus» ( так його назвали ) включилось багато держав. Це сприяло узагальненню нових і раніше зібраних матеріалів, а також не опублікованих даних і дозволило у загальних рисах зрозуміти їх стратегію міграцій на зимівлю ( Африку та Індокитай ).

На відміну від європейських, міграціям північно-східних популяцій було присвячено лише декілька робіт (Koskimies, Saurola, 1985; Целминьш, 1989). Не виключенням було і Південно-Східне Приладожжя, де ми лише мали наміри провести дослідження.

Ще одним важливим аргументом було те, що переважна більшість очеретянок в місці наших досліджень, мешкала фактично на межі північного ареалу, тому їх міграційний шлях до місць зимівлі набагато довший, ніж у південних та західних популяцій, що могло визначати відмінності не лише в стратегії, але і в тактиці міграцій. (Далі буде).

Автор: Віктор Попельнюх