БУДНІ НАУКОВЦЯ

(продовження)

Очеретянка чагарникова (A. palustris Bechst.). Тенденція до розселення у цього виду на північ та північний схід намітилась дещо пізніше, ніж у садової. Експансія цього виду розпочалася в кінці XIX – на початку ХХ ст. (Бианки, 1910; Дункер, 1910). ЇЇ розселення особливо стрімким було в 30-х – 40-х роках. У цей час очеретянку чагарникову виявили в Естонії (Kumari, 1954) та Фінляндії (Leivo, 1946), де вона продовжувала освоювати регіон протягом двох десятиріч. За даними А.С.Мальчевского і Ю.Б.Пукинского (1983), на початку 60-х років вона з’явилась в окремих пунктах Ленінградської області, причому відразу у великій кількості. Проникнення A.palustris у центральну частину Карелії відмітили у 1954 р., а в північну – в 1960 (Laaksonen, 1967; Зимин и др., 1993). У 1963-64 рр., вона була вже звичайною по всьому південному узбережжі Фінської затоки, а в 1964-1965 рр. вид спорадично зустрічався по всьому Південному Приладожжі та пониззі Свірі (регіон наших досліджень). На гніздуванні в Карелії виявлена тільки в 1973 році (Зимин, Лапшин, 1976).

Очеретянка велика (A. arundinaceus L.). ЇЇ розселення в північному та північно-східному напрямках відмічалось з першої половини ХХ ст. (Бианки, 1922; Merikallio, 1958). У Фінляндії цей вид вперше відмічений 25.05.1930 р., але на гніздуванні був виявлений лише в 1941 р. (Eriksson, 1969а), і донедавна залишалась рідкісним гніздовим видом (Koskimies, 1993). Починаючи з 40-х років в якості рідкісного гніздового виду зазначається для Калінінської обл., де її статус не змінився і в даний час, Рязанської та Московської областей. Але, її поширення не було таким стрімким як в очеретянок чагарникової та ставкової. Наприклад, в Орловській обл. на гніздуванні її вперше виявили у 1984 р. (Грабилина, 1991), Нижньогородській – в кінці 80-х р. (Бакка, Бакка, 1991).

Окремі випадки гніздування очеретянки великої в Ленінградській обл. відмічалися в 60-х роках минулого століття (Мальчевский, Пукинский, 1983). Ладозьке озеро цей вид розпочав освоювати, напевно, в кінці 50-х – на початку 60-х років і повільно розселювався вздовж узбережжя (Мальчевский, 1967).

У Південно-Східному Приладожжі співаючих самців вперше відмітили в 1970 р., і лише в кінці цього десятиріччя її виявили в Карелії (Носков и др., 1981; Зимин и др., 1993). Сама північна точка гніздування A.arundinaceus у Південно-Східному Приладожжі відмічена нами на межі Ленінградської обл. та Карелії, але вокалізуючих самців чули і північніше (В.Б.Зімін, усне повідомлення). На момент наших досліджень вона відносилась до рідкісних, можливо гніздових видів Валаамського архіпелагу Ладозького озера (Михалёва, Бирина, 1997).

Очеретянка індійська (A. agricola Jerdon). Вперше очеретянку індійську в Гумбарицях піймали літом 1987 р. Факт відлову відносили до розряду випадкових, але і в послідуючі роки вона з’являлась в місці наших досліджень. Всього нами було піймано 6 особин (22.06.87 р.; 6, 19 і 22. 06.88 р.; 8.08.89 р., і 28.06.92 р.).

Нині ще рано говорити про стрімкі темпи розширення ареалу у цього виду в північному напрямку, але тенденція цього процесу очевидна (Нанкинов, 1990; Сотников, 1996). Північна межа постійного ареалу виду включає райони Свердловська, Омська, Новосибірська і дальше на схід до океанічного узбережжя. У західному напрямку він вузькою смугою проходить вздовж північного берега Чорного моря, включаючи Полтавську обл., пониззя Дніпра, і закінчується в дельті Дунаю (Степанян, 1978).

У Болгарії вперше ця очеретянка відмічена в 1968 р., а в 1989 р. на Атанасовому озері піймана самка з ознаками розмноження (Нанкинов, 1990). У Венгрії вона була виявлена лише в 1978 р. У травні 1986 р. в пониззі р. Оріль (Дніпропетровска обл.) добутий співаючий самець (Гудина, 1991). У 1990 р. очеретянка індійська вперше виявлена в Естонії, у 1991 р. – в Бельгії (Sanden, Steen, 1993). Напевно що розселення або його спроби в ці роки відбувалися і в північному та північно-західному напрямках, що підтверджується гніздуванням 5-6 пар цих очеретянок на одному зі ставків в Кіровоградській обл. (Сотников, 1996) та відлови її в Гумбарицях. (Далі буде).

Автор: Віктор Попельнюх