БУДНІ НАУКОВЦЯ

(продовження)

Будь які дослідження проводяться на певній території за відповідними методиками. Площа досліджуваної території може бути максимально великою (наприклад – лівобережна, правобережна Україна або охоплювати всю країну чи Європу), проте в нашому випадку ми обмежились меншими за площею ділянками, які займали лише декілька десятків гектарів. Враховуючи, що щільність гніздування очеретянок дуже висока, охоплення великих територій не мали сенсу. Тому постійні дослідження проводились на двох контрольованих площах (в подальшому КП), які були закладені в 1987 році. КП №1, загальною площею 20 га, знаходилась на відстані 400 м від Ладозького озера на ділянці колишніх сінокосів зі стрічковими вкрапленнями лозняків, вільшників та березняків та з трьох сторін обмежена хвойними лісами (тайгою), (рис. 1) Рис.1. Схема розташування контрольованих площ №1 (А) и №2 (Б).
1 і 2 - ловушки «рибачинського» типу, 3 - ловушка «зигзаг», 4-10 - лінії паутинних сіток; I - лозняк, II - хвойний ліс, III - очерет, IV – зарослі осоки, V - зарослі хвоща з осокою та низькорослим лозняком, VI - луки з низькорослою рослинністю, VII - ділянки з зарослями малини, іван-чаю, купиря, кропиви.

На цій КП рослинність мала рудеральне походження. Більшу частину займали густі, важкопрохідні зарослі малини (Rubus idaeus L.), купиря лісового (Anthriscus sylvestris L.), іван-чаю (Epilobium angustifolium L.) та кропиви дводомної (Urtica dioica L.) висотою до 2 м. Раніше ця територія була під городами та загоном для тварин. Придатні для гніздування очеретянок стації зустрічаються тут на незначній площі (близько 8 га із 20) території (в основному центральна частина поляни орнітологічної станції). По периферії центральної частини зарослі кропиви та купиря плавно переходили в лучну рослинність меншої висоти, де збільшувалась кількість злаків, в першу чергу пирію (Agropiron repens L.) та лисохвіста (Alopecurus pratensis L.). На сухих піщаних площах були низькорослі луки із вівсяниці овечої (Festuca ovina L.), полиню рівнинного (Artemisia campestris L.) та інших видів.
КП №2, загальною площею понад 35 га безпосередньо межувала з Ладозьким озером (рис. 1). Рослинність на ній, у відповідності з рельєфом, розділена на 5 зон.
1. Вузька смуга зімкнутих кущів лози трьохтичинкової (Salix triandra L.) висотою до 5 м. Грунт – ущільнений пісок. Під покривом лозняків розріджено ростуть Poa palustris L., Bidens radiatus Thuild. та інші види.
2. Монодомінантні зарослі (шириною від 40 до 70 м) очерету звичайного (Phragmites communis Trin.) середньою висотою 2,5 м з окремими вкрапленнями лози та іншої водно-болотної рослинності, які постійно затоплені водою.
3. Друга піщана смуга (шириною 10-15 м) поросла шістьма видами лози, березою пухнастою (Betula pubescens Ehrh.), вільхою сірою (Alnum incana Much.) та чорною (A.glutinosa Gaertn.). Висота верхнього ярусу 5-8 м. В трав’яному покриві домінували лучно-болотні види.
4. Низинне осоково-хвощове болото, яке заняте зімкненими зарослями хвоща прирічкового (Equisetum fluviatile L.), висотою1,5 м з очеретом (Phragmites sp.) (до 25%), осокою водною (Carex aquaticus Wahlb.).
5. Низинне осокове болото з лозняком (висота верхнього ярусу 2-2,5 м), яке прилягає до соснового лісу.
Фактично ці дві КП були епіцентром наукових досліджень очеретянок упродовж майже 10 років. (Далі буде).

Автор: Віктор Попельнюх