БУДНІ НАУКОВЦЯ

(продовження)

Ітак, в останній публікації ми з’ясували, що основними руйнівниками гнізд на стадії насиджування були птахи (в основному воронові), які знищили загалом 129 яєць (44,8%), табл. 1).

Таблиця 1.

Визначити загибель кладки з вини ворони сірої, яка є основним руйнівником, нескладно – зазвичай після розкльовування яєць вона вивертала підстилку. Як видно з таблиці у 22% випадків достовірно визначити вид руйнівника не вдалось. Доля ссавців у знищенні не суттєва (близько 6%), проте цей показник встановлений лише на основі прямих спостережень та рідше за відбитками ніг на вологому ґрунті, тому не виключено, що він занижений. Адже відомо, що в переважній більшості популяцій різних видів загибель яєць та пташенят від хижаків становить 80% від усіх втрат  (Мальчевский, 1959; Lack, 1966; Сапетина, 1966; Ricklefs, 1969; Ковшарь, 1981; Паевский, 1982).

Крім хижацтва є інший постійний фактор, який викликає часткову, а в деяких випадках і повну втрату кладки – ембріональна смертність, коли ембріони гинуть у період насиджування кладки (в орнітології їх прийнято називати «задохлики»). Причиною такого явища може бути переохолодження кладки, наприклад з вини людини, яка може тривалий час знаходитись неподалік гнізда і цим самим перешкоджає самці її обігрівати. Окремо обліковувались також незапліднені яйця (так звані «бовтуни»). Гнізда з 1 або 2 «бовтунами» виявлялись нами щорічно, за виключенням 1991 року. І лише в одному випадку кладка з 6 яєць, що була знайдена 28 червня 1987 р.,  виявилась повністю незаплідненою та після 16 днів інкубації була залишена самкою. Сумарний відхід яєць з цієї причини склав 9,7 %.

Із 127 гнізд, доля яких простежена до стадії вилуплення, незапліднені яйця виявлені в 16 (12,6%) з річною варіабельністю 6,7% у 1989 р. і 28,6% у 1992 р. Ембріональна смертність для лучної очеретянки виявилась не суттєвою – всього 1,1% від загальної кількості відходу або 0,3% від загальної кількості відкладених яєць. Звертає на себе увагу часткове зникнення окремих яєць з кладки (6,6%). Достовірно встановити причини нам не вдалось.

Незважаючи на низьке розташування гнізд та суттєві сезонні коливання рівня води у Ладозькому озері, число гнізд які були затоплені водою на стадії насиджування виявилось досить низьким (всього 3,8%). Проте, за даними Мальчевського і Пукінського (1983) в окремі роки на цьому озері в інших місцях може гинути до 60% кладок лучної очеретянки у результаті затоплення водою. Причина такої різниці напевно криється у специфіці місць гніздування цього виду в районі наших досліджень. Очеретяні стації, які вони займали у місці наших досліджень, під час гніздування відокремлені від озера піщаним валом шириною 5-15 м. Тому навіть під час сильних штормів, які часто тут траплялись, вона перешкоджає підвищенню рівня води в основних гніздових біотопах. У тих місцях, де такий бар’єр відсутній, лучні очеретянки були малочисельними і неохоче селились там. До того ж навіть в таких випадках вони переважно будували гнізда на віддаленій частині від берегової лінії заростів очерету в зоні заломів, які межували з лозняком. (Продовження буде)

Автор: Віктор Попельнюх