Зарубіжний досвід діяльності національних природних парків. Особливості територіальної структури та аспектів управління

(на прикладі національних парків США та Польщі)

Аналіз зарубіжного досвіду діяльності національних природних парків здійснено в рамках Міжнародного навчального візиту по програмі «Відкритий світ» 2016 (Рис.1-2) та стажування в Інституті географії та просторового розвитку Польської академії наук (01-30.09.2017, Варшава), у тому числі під час роботи XXIII Школи інтегрованого моніторингу навколишнього середовища (17-20.09.2017, Ізабелін, Польща) (Рис.3-5).

У 2017 р. автором апробовано методику ландшафтознавчо-оптимізаційного аналізу природоохоронних об’єктів на території національних парків Польщі (Бєбжанський, Вігерський, Кампіноський, Свентокшиський).

Світова історія національних парків виділяє декілька етапів становлення, однак основні аспекти – створення першого національного парку в США в 1864 році (Йосемітський національний парк) і введення загального міжнародного тлумачення поняття „національний парк”, сформульованого в 1969 році Генеральною Асамблеєю Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів.

Концепція національного парку, як охоронюваної природної території, вперше була сформульована у березні 1872 року, коли конгрес США прийняв закон про створення Йеллоустонського національного парку. Відповідно, під державну охорону потрапили не лише корисні копалини, ліс та тваринний світ цього парку, але і „дива природи”, для того щоб ними могли милуватись люди. Згідно закону 1872 року виключались заселення, продаж чи промислове освоєння території національного парку, природні і історичні ландшафти зберігались в первинному стані, а управління здійснювалось таким чином, щоб зберегти всі ресурси для теперішнього і майбутніх поколінь. Поступово ідея створення національних парків проникала і в інші країни. Спочатку організували свої національні парки Канада і Мексика, потім – Нова Зеландія, Австралія і Індонезія. На цьому етапі формування національні парки не мали чіткого зонування та розвиненої інфраструктури. На початку XX століття ідея створення національних парків стала практично реалізовуватись і в Європі за аналогами американських.

Особливості організації діяльності НПП в США:

- диверсифікація управління, включення вузькоспеціалізованих організацій (агентств), функції між якими розподіляються або згідно ієрархії (вертикально інтегрована система) або на рівноправних засадах;
- гнучка правова система на зміну ''інертній'';
- чітка організаційна структура з відхиленням широко декларованої позиції поліфункціональності, що забезпечує якісне виконання природоохоронних функцій.

Згідно з рекомендацією XI Генеральної асамблеї МСОП, в національних парках США зонування складається з: 1) зони абсолютної охорони; 2) зони суворої охорони; 3) зони слабкої охорони; 4) зони рекреації. Уже в 1970-х роках в канадських національних парках зони абсолютної охорони становили 55% -70%, зони суворої охорони 3% -12%, зони слабкою охорони 15% -35%, зони рекреації - 1,5% -10%. У деяких парках є також зона паркового сервісу, що має невелику площу.

У США існує тенденції до спрощення зонування території національних парків. Для них рекомендується виділяти під туристично-адміністративну зону до 5% території, а решту площі відносити під зону суворої (абсолютної) охорони.

Так, в національному парку Йосемітському зона суворої (абсолютної) охорони становить 89% території парку, в національному парку Еверлейді зона суворої (абсолютної) охорони становить 85% території парку.

На початку 2000-х років в національних парках США зона суворої (абсолютної) охорони становить від 75% до 90% території парків, куди в тому числі заборонено прохід відвідувачів. При цьому МСОП (IUCN) рекомендує під заповідну зону національних парків відводити 75% території.

Слід підкреслити, що в деяких канадських національних парках взагалі немає зон № 3 (слабкої охорони) і № 4 (рекреації), а тільки зони № 1 і № 2 абсолютної і суворої охорони.

Таке зонування в бік збільшення зон суворої (абсолютної) охорони якнайкраще підтверджує застосування концепції заповідності в менеджменті американських і канадських національних парків.

Успішний досвід Республіки Польщі у природоохоронній діяльності щодо практичної реалізації нормативно-правових напрацювань у даній сфері та виконання державних рішень щодо розвитку системи управління природоохоронних територій, зокрема структурно-функціональних особливостей їх діяльності є корисним та необхідним для України.

Охорону природи в Польщі регулюють положення Закону про охорону природи від 16 квітня 2004 р. Згідно з цим законом, охорона природи полягає в збереженні, зрівноваженому користуванні та відновленні запасів, утворень і складників природи.

Національні парки (пол.рarki narodowe) – головна складова системи охорони, займає найвищу позицію серед форм охорони природи в Польщі. У Польщі нині є 23 національні парки загальною площею 314,5 тис. га, тобто 1 % площі країни. Національний парк охоплює територію, що вирізняється особливими природними, науковими, культурними й освітніми цінностями, площею не менше 1000 га, у межах якої охороні підлягає вся природна система та її ландшафтні цінності.

Польща прийняла визначення національного парку, затверджене на X (1969) і XI (1972) з’їздах Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (IUCN –WCU). Усі польські національні парки, які відповідають вимогам IUCN, опинилися в її списку, зокрема 15 отримало другу категорію, 2 парки отримали п’яту категорію (Ойцовський і Вігерський). Шість парків (Бєбжанський, Бори Tухольські, Столових Гір, Нарвянський,

Магурський, Витоки Варти) тоді ще не було, тому вони не прокласифіковані IUCN–WCU. Окрім того, дев’ять національних парків UNESCO внесла у список біосферних заповідників (Бабьогурський, Біловезький, Бещадський, Бори Тухольські, Кампіноський, Карконоський, Поліський, Словінський, Татранський), зокрема один (Біловезький) був визнаний UNESCO об’єктом світової спадщини.

Територія парків доступна для відвідування, однак туристичний рух може відбуватися винятково визначеними стежками. У межах парків на площі 68 тис.га (21 % площі всіх національних парків) виокремлено зони так званої стислої охорони (заповідні), де взагалі заборонене будь-яке втручання людини в екосистему. Національні парки в Польщі мають лісовий характер, практично 62 % їхньої площі займають ліси. Виняток – “Витоки Варти”, у якому ліси становлять лише 1 % площі, і Нарвянський (площа лісів – 3 %), у якому основною цінністю є унікальний характер р.Нарев.