Тихими вечорами чути басовите гудіння самців жуків-оленів, що налаштовуються на бої за самичок. Можна й зустріти на лісовій доріжці чи на стовбурі дерева одного з цих красенів – найбільшого жука нашої фауни, розміри тіла якого сягають 5-8 сантиметрів, або лише трохи меншу самичку. Якщо ж дуже пощастить, побачити запеклий бій, що може закінчитись каліцтвом чи загибеллю одного, або навіть обох претендентів. Забрані в хітинові лати, маючи сильні верхні щелепи та бійцівський характер, жуки воліють битися до перемоги над суперником. Однак ні міцний панцир, ні щелепи-роги не вберегли жука від наступу цивілізації. Сучасна система лісового господарювання, коли видаляються дерева поважного віку, не лишають йому шансів на виживання, бо личинки жука живуть і живляться у дуплах дерев, пеньках.
Жук-олень охороняється у багатьох європейських країнах, занесений до ІІІ додатку Бернської конвенції. В Україні він поширений майже на всій території, але зустрічається локально. Є він на багатьох ділянках НПП «Нижньосульський».
Жук-олень або,як його ще називають,рогач занесений до Червоної книги України. Через вирубування старих дерев і непомірне використання отрутохімікатів жук-олень у багатьох місцях, нажаль,повністю зник.
Кожного року спостерігаю за цими жуками на території садка , найбільше їх було на деревах груш та слив . Цікаво було просто дивитися за їхньою поведінкою , особливо якщо вдається натрапити на кількох жуків.
Так це дивовижна комаха яка знайома усим ще з давніх давен. Про нього ходить багато цікавих історій та легенд. Наприклад , у часи Середньовіччя люди вірили, що жук-олень літає над селами з розжареною вуглинкою в щелепах, а коли впустить її на будинок, то споруда спалахує. Також один з не менш цікавих фактів , що Жука-оленя прославив німецький художник Альберт Дюрер (1471-1528). Він намалював жука-оленя в натуральну величину. Цей малюнок в 70-і роки XX століття був проданий за 175 000 німецьких марок. Не дивно ,що Жук-олень був обраний комахою року в 2012 році в Австрії, Німеччині та Швейцарії.
Різноманітність комах надзвичайно велика,вони бувають різної форми, кольору,розміру.Всіх запам'ятати неможливо,але цього рогатого велетня я думаю знає кожен.Він вражають своїм зовнішнім виглядом.Нещодавно в дендропарку мала змогу його побачити.Дуже школа,що їх популяції зменшуються.Працівники охорони природи мають проводити інформаційну роботу з дітьми про те,що це червонокнижний вид,який потребує особливого ставлення до себе.
Настав перший день літа, а отже ми уже можемо спостерігати за богатирем серед комах України – жуком-оленем. Ще з дитинства завжди милувалась ним, але й побоювалась цього красеня, адже він мав “роги", що не давали надію на його дружнє налаштування. Пам’ятаю, як завжди було шкода, коли хтось ловив його з цікавості та нівечив. На жаль, зараз нічого не змінилось, адже багато людей й досі виловлюють, щоб, просто, задовольнити свої інтереси. При цьому самі не розуміють, що сприяють його зникненню. Шкода, але, на мою думку, навіть Червона книга не завадить й далі продовжувати нищити цих незвичайних тварин, тому перш за все потрібно, щоб громадяни самі свідомо ставились до такої ситуації, але, боюсь, це відбудеться не скоро.
Немає більш відомого у фауні Україні жука, ніж жук-олень!!! Численність його майже повсюди низька і продовжує скорочуватись. Причиною цього є безвідповідальна лісогосподарська діяльність людини. Адже зменшення площ старовікових дерев, обробка пестицидами все це впливає на зменшення. Також багато людей збирають жуків до своїх колекція або заради цікавості, але ж знають, що цей вид занесений до Червоної книги України. На мою думку, ми повинні охороняти таких рідкісних видів, зберігати для них властивих йому біотопів і старовинні дерева.
Жук-олень й справді є досить дивовижною комахою. Він вражає своїми могутніми рогами та порівняно великим розміром тіла. Стародавні римляни навіть використовували жуків, як обереги від злих духів: вони носили намиста-амулети з маленьких рогів, і своїм дітям вішали на шию такі прикраси.
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
Тихими вечорами чути басовите гудіння самців жуків-оленів, що налаштовуються на бої за самичок. Можна й зустріти на лісовій доріжці чи на стовбурі дерева одного з цих красенів – найбільшого жука нашої фауни, розміри тіла якого сягають 5-8 сантиметрів, або лише трохи меншу самичку. Якщо ж дуже пощастить, побачити запеклий бій, що може закінчитись каліцтвом чи загибеллю одного, або навіть обох претендентів. Забрані в хітинові лати, маючи сильні верхні щелепи та бійцівський характер, жуки воліють битися до перемоги над суперником. Однак ні міцний панцир, ні щелепи-роги не вберегли жука від наступу цивілізації. Сучасна система лісового господарювання, коли видаляються дерева поважного віку, не лишають йому шансів на виживання, бо личинки жука живуть і живляться у дуплах дерев, пеньках.
