Звичайно, цей невеликий жучок не гасить пожежу, та й взагалі до піротехніки не має жодного відношення. Можна було б сказати, що він гасить спалахи чисельності попелиць, однак не так багато їх з’їдає, щоб суттєво вплинути на кількість малих ненажер. Проте разом із сонечками, личинками золотоочок, мух-повисюх, іншими афідофагами (природні вороги попелиць) дійсно може обмежити чисельність шкідників. Вважають, що назву “пожежник” жучок отримав завдяки своєму червоному черевцю. В польоті його стає краще видно — ніби спалах вогню з-під надкрил.

Назву ж “м’якотілки” ця група жуків одержала завдяки слабко хітинізованим надкрилам. Здається, є багато охочих поласувати такими малозахищеними м’якими комашками. Але ні! В тілі жуків-м’якотілок присутній пекучий, отруйний для багатьох тварин кантаридін. Про це й сигналізує, насамперед птахам, червоне черевце — не чіпай мене! Та й людині брати в руки жучка не бажано, бо хоч і невелика за розмірами комашка, та має сильні щелепи й хватку бульдога.

З’явились весною жуки-м’якотілки як тільки пригріло сонечко. Зараз у них йде весільна пора, тому неважко побачити їх серед зелені трави або на квітах. Після парування самичка відкладе яйця в який-небудь м’який субстрат: трухлі гілки, пеньки, листову підстилку тощо. Через 15-20 днів із них вийдуть волохаті личинки, які будуть також хижачити, але під землею. Частина личинок до зими залялькується, інші ж лишаться зимувати у прілому листі, деревині. Прийде весна, личинки, що зимували, теж залялькуються, а через пару тижнів з’являться й молоді жучки.

Живляться м’якотілки не тільки попелицями, але й різними дрібними комахами, що мають м’який покрив тіла, зокрема, личинками комах. Личинки у ґрунті з’їдають дрібних черв’яків, багатоніжок, личинок комах, і як усі організми, що ростуть, поїдають корму набагато більше, ніж дорослі жуки. Живлення у личинок м’якотілок позакишкове - вони впорскують у здобич травний сік, а потім висисають вміст.

У деякі роки, коли відбувається масове розмноження, дорослі м’якотілки через нестачу корму можуть перейти на живлення пелюстками, бутонами та листям плодових культур, м’ясистими частинами рослин. Однак це відбувається вкрай рідко, та й користь, яку вони приносять, знищуючи шкідників саду, набагато перевершує шкоду. Прихильники органічного землеробства радіють присутності цих симпатичних комах на своїх ділянках. Та й робити взагалі-то для приваблення нічого не потрібно, бо дії, спрямовані на ведення екологічного, по своїй суті, господарства сприяють перебуванню та розмноженню жуків.

З.Л. Берест, канд. біол. наук,

наук. співр., ентомолог НПП “Нижньосульський”