СТОРІНКА ДЛЯ ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ

… Після закінчення десятирічки доля мене привела до Полтавського педагогічного інституту на природничий факультет, де пройшли п’ять незабутніх років мого життя.

Жарким червневим днем документи для вступу приймали біля входу в навчальний заклад під розлогим каштаном, що сильно здивувало мене. Разом з документами, я привіз вирізки з газет зі своїми публікаціями, чим, в свою чергу, сильно здивував членів приймальної комісії. Й зараз чітко пам’ятаю слова тоді ще студентки п’ятого курсу, а нині доктора біологічних наук, професора Олени Байрак, які вона сказала – «наш студент». Так, я став студентом, поступивши на перший курс у 1979 році.

Навчання на природничому факультеті своєрідне та специфічне. Це стало зрозумілим вже тоді, коли ми тільки здали вступні екзамени й були зачислені до студентської когорти, вірніше – абітурієнтської (справжніми студентами стають після здачі першої сесії). Слідуючи традиціям факультету в серпні нас відразу ж залучили до робіт на агробіостанції на так зване відпрацювання. Рили, копали, пиляли, носили, переносили, і знову копали, і знову носили та пиляли. Благо, що то для нас були звичні сільські роботи, до яких привчені змалку. Саме тоді нам довелось вперше познайомитись з деканом факультету Андрієм Потаповичем Каришиним. Суворий, але справедливий, справжній хімік-науковець, легенда та «гроза» не тільки нашого факультету, одним словом колоритна особистість. А ще великий фанат біостаціонару «Лучки», що знаходився на відстані 100 км від Полтави в мальовничому місці пониззя р. Ворскла. Упродовж 40 років багато поколінь випускників природничого пройшли на ньому «школу виживання» незабутні польові практики та «трудові десанти».

Як не дивно, про «Лучки» я вперше почув ще школярем. Якось відпочиваючи на Ворсклі в околицях Котельви, мій земляк – студент природничого факультету, з захопленням розповідав про навчання.  Особливо запам’яталися розповіді про  далекі «Лучки», «дивакуватого» декана та чудову природу пониззя Ворскли. Мені вже тоді захотілось там побувати. І згодом здійснилось. Декількох хлопців-першокурсників, в числі яких був і я, Андрій Потапович восени взяв на біостаціонар, де проводилась розбудова інфраструктури. То була особлива довіра, туди будь-кого він не брав. У читача може виникнути логічне запитання – а причому тут «Лучки» до природи? Відповім відразу – не все так просто. По-перше – для кожного випускника природничого тих років – Каришин та «Лучки» – це щось особливе. По-друге – чотири літніх канікул, і не тільки, під час навчання я провів саме там, збираючи матеріал для своєї дипломної роботи «Орнітофауна пониззя р. Ворскла». По-третє – в «Лучки» я повернувся майже через 20 років в якості директора регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський». Але все по порядку ….

Фахівець відділу екологічної освіти Віктор Попельнюх.